Анастасія Шевердіна - Перунів цвіт

Допомагати всім завжди, Стирати з серця зла сліди, Усім однаково любов Давати радо знов і знов, Прощати швидко ворогам, Які все шкодять тут і там, А потім їх же рятувати — Як цю чесноту називати?

Калина розгублено озирнулася довкола й опустила очі.

Годвіну від страху перехопило подих. Його друзі можуть залишитися на цьому подвір’ї, а він — стомлений, нещасний, самотній — вирушить за тією шапкою?! Навіщо вона йому, коли поряд не буде дівчат і Дані?!

— Я не знаю, — сказала Калина, і на Годвіна війнуло холодом. — У лісі все інакше…

— Що ж, залишишся зі мною, — спокійно мовив млинар.

— А викуп візьмеш? — Годвін витягнув із торбочки, прив’язаної до пояса, свій камінь-відзнаку. — Справжній нефрит!

Млинар хижо зиркнув на камінь, потім — на мавку.

— Звісно, дівчинка слабка, — сумнівався чоловік. — Але ж вона працюватиме вічно!..

— Візьми камінь, прошу тебе! — простягнув нефрит чаклуну Годвін. — Це для тебе вона — ніхто, а для нас — друг!

Калина вдячно посміхнулася.

— Добре, — погодився млинар. Він забрав камінь і виштовхнув Калину назовні. — Відгадка — милосердя. Цілковита безпосередність: вона милосердна, але сама про це не знає. Деякі люди вчаться милосердю ціле життя. Або опираються йому. Що робитимеш, драконе, коли ще хтось не вгадає?

— Вони просто зобов’язані відгадати!..

— Це ми перевіримо зараз. Ольго, твоя черга.

Не залишати у біді, На піці слави і на дні, Щасливі й нещасливі дні Із другом разом проживати. Не зрадити навіть у снах, Розвіять посмішкою страх, Без слів лиш по самих очах Бажання і жалі читати. Любити чесно і безмірно — Це значить, що дружити…

— Вірно! — вигукнула Ольга і проскочила повз млинаря.

Данило сумно дививсь їй услід.

— Давай уже мені скоріше! — переминався з ноги на ногу домовик.

— У перших лавах в бій іти, Цвісти яскраво — не гнисти, Жадати перемог важких І заступатись за слабких, І нагород не вимагати, Не плакати й не відступати.

— Ну я так і знав, — поморщився Данило, — що в мене буде складніша загадка, ніж в Ольги!

— То ти знаєш відповідь?

— Це те, чого тобі найбільше бракує, Даня! — закинула йому відьма.

— Не підказувати! — прикрикнув млинар на дівчину. — Кажи вже швидше, Данило!

Домовик почервонів і стиснув кулаки.

— Хоробрість, правда?

Млинар відійшов убік, надаючи Данилі дорогу. Домовик приєднався до друзів і витер спітніле обличчя.

— Шкода, що ніхто з вас не залишився, — щиро засмутився млинар. — Ольго, ти пам’ятаєш?

Мандрівники здивовано поглянули на відьму.

— Я пам’ятаю, — відповіла дівчина й відвела очі. — Не хвилюйтеся, це щодо лікування Авеніра. Дурниці!

— Хай і так! — Годвін посміхнувся першій зірці, яка спалахнула просто над мандрівниками.

Вартовий

Зовсім стемніло. Місячне світло срібними калюжками розтікалося по землі, бризкало на листя і трави. Темні місця видавалися норами і проваллями. Ніч дзвеніла від співу цвіркунів.

— Що таке шапка-невидимка? — запитав у Ольги дракон.

— Це звичайна на вигляд шапка, але коли її одягаєш, то стаєш невидимим.

— А як вона діє?

— Я ж тільки що тобі пояснила!

— Ні, я маю на увазі, які вона містить пристрої, за допомогою яких речовин відбувається