Катерина Олександрівна Медведєва - Скляна, олив'яна, дерев'яна

Уперше Фік збрехав. На танцювальному майданчику він рухався незграбно, як слон, та йому дуже хотілось обняти Марію і пройтися з нею по колу, викликаючи захват у решти.

— Потанцюємо? — запитав він так само люб'язно, як Фін.

— Гаразд, — усміхнулась Марія і простягнула йому руку.

Глядачі й танцюристи з посмішкою дивилися на дивну пару: товстун Фік і билиночка Марія. Звичайно ж, Фік одразу наступив дівчині на ногу, а тоді примудрився обірвати квіти, пришпилені до подолу сукні. Урешті-решт він незграбно повернувся, зачепив іншу пару, і вони всі разом беркицьнулись.

На площі стояв неймовірний регіт. Люди витирали сльози, хапалися за боки, присідаючи зо сміху. Лише Фік не сміявся.

— Ну що ви, Фіку, усміхніться! — втішала його Марія, регочучи зі свого падіння не менше решти. — Усе вийшло так смішно! Як ми впали! — І вона знову зайшлася сміхом…

— Навіщо ти потягла його танцювати? — дорікнула Доллі, коли вони повернулись додому.

— Не я його, а він мене запросив, — виправдовувалась Марія. — А ти що, закохалася в цього незграбу?

— Він просто високий і міцний, — сказала Доллі і зашарілась.

А Фін і Фік усе ще залишалися на площі.

— Тобі сподобалась моя Марія? — запитав Фін.

— Здається, я також у неї закохався, — відповів Фік несміливо.

— О, тоді ти маєш боротися за своє кохання і всіма силами домогтися взаємності! — жартома вигукнув Фін.

А Фік сприйняв його слова серйозно.

— Зараз я візьму гітару й піду під Маріїні вікна, заспіваю їй серенаду, — сказав Фік і, наспівуючи, пішов собі.

Коли місяць зручно вмостився серед м'яких білих хмарин-пір'їнок і взявся освітлювати місто, Фін знову, як уранці, перестрибнув через паркан і став під балконом, де, як йому здалося, була Маріїна спальня. Він настроїв гітару і заспівав:

Ніч, мов птаха, кружляє, Закликає до сну. Я кохаю, кохаю! І тепер не засну! Не русалку кохаю І не зірку, не цвіт. Від Марії чекаю На прихильність її. Та моя королівна Все холодна, мов лід! І в очах у Марії Даленіє блакить. І в очах у Марії Незабудки цвітуть. О, чи зможеш мене ти, О Маріє, почуть? О моя королівно! Прокидайся скоріш. Вийди, люба Маріє, У садочок хутчіш! Серенаду співаю Серед ночі тобі. Як тебе я кохаю, Ангеле неземний!

Він співав так зворушливо, гітарні струни дзвеніли так ніжно, і ніч видалась така тепла і місячна…

Загорнувшись у найлегший рожевий шалик, Марія вислизнула на балкон і з лагідною усмішкою слухала серенаду.

— Ви співали, нібито мені не до вас. Це не так, — сказала вона стиха, коли пісня закінчилась.

— Я вимагаю доказів! — пристрасно вигукнув Фін.

— Тихше, тітонька прокинеться! — злякалась Марія. — Які докази вам потрібні?

— Поцілунок!

— О ні, це неможливо! Я не можу спуститися й вийти в садок. — Марія сумно зітхнула, бо була зовсім не проти поцілуватися з таким чудовим співаком.

— Якщо Марія не йде до Фіна, то Фін іде до Марії! — вигукнув Фін і вмить видерся виноградною лозою на балкон.

Легкому й дуже вправному, йому було зовсім не важко. І ось уже закохані подивились одне одному в очі, їхні губи майже поєдналися в поцілунку… Аж почулися кроки: стара тітонька все ж вирішила прокинутися й перевірити, чи сплять її небоги. Марія кинулася в спальню, а Фін — униз. Він спокійнісінько переліз через паркан і пішов спати.

Аж ось через свій паркан став перелазити Фік, який надумав також заспівати серенаду. На горищі він знайшов старовинну арфу з однією цілою струною і збирався на ній заграти.

— Е-ет! — почулося в садку.

— Що це? — прокинулася Доллі.

— Спи, ягнятко Доллі. Це всього-на-всього пугач залетів у садок, — відповіла їй Марія, засинаючи.

А насправді то Фік упав з паркана, порвавши свій нарядний костюм.

— Пусте, пусте, — втішав він себе, шкутильгаючи до паркана. — Зараз я таку серенаду заспіваю — всі ошаліють на радощах!

Та співати Фік не вмів. Він став під вікнами, як він думав, Маріїної спальні і, шарпаючи струну арфи, почав:

— Е-е-е… Маріє, Маріє! Ти… е-е… прекрасна, Маріє! Я кохаю, я… е-е-е… О Маріє!

Фік не знав напам'ять жодної пісні і натужливо завивав, намагаючись придумати щось поетичне. Та Марія у вікні не з'являлась: за цим вікном спала стара господиня. Почувши Фікові співи, вона спросоння вирішила, що це кицьки кричать, і вилила вниз, навіть не подивившись, глечик крижаної води. Фік заверещав як справжній березневий