Володимир Кирилович Винниченко - Відродження Нації

питанню вони не боялися з ним розійтися чи посваритися, тут вони були цілком солідарні й цілком покладались на його.

Але ми все ж таки хотіли почути думку самої руської демократії, ми повинні були, нарешті, дістати від неї точну, виразну, конкретну відповідь на наші точні, виразні й конкретні домагання.

І не дістали такої відповіді.

Один удавав дурника й дивувався, слухаючи „докладну записку” делеґації. Другий, справді, був дурником і український рух, українська нація взагалі явились для його вроді нововинайденого острову серед Петрограду. Третій і дурником не був, і не удавав дурника, а просто вважав увесь рух буржуазним, реакційним, з яким усякому демократові треба без церемонії боротись і більше нічого. Четвертий просто нічого не слухав, а хапав нас за барки й вимагав від нас солідарности, патріотизму, саможертв. П'ятий нудився. Шостий і не нудився, й не лаявся, й за барки не хапав, і ніби все знав, і ніби навіть співчував, але так торгувався, що лучче б уже за барки хапав.

А в результаті — „прінціпіально” всі стояли за право самоозначення всіх націй, практично ж одсилали до Уряду, — як він вирішить, так хай і буде, вони не будуть робити перепон. Пілат умивав руки, одсилаючи до Каіафи.

3. Від Пілата до Каіафи.

Пішли ми й до Каіафи-Уряду. Він призначив спеціальну комісію, яка мала з нами разом обміркувати наші домагання. Комісія складалась дивним способом як раз з представників не соціалістичної половини Уряду, а буржуазної, — голова комісії—кадет, кадети професори, кадети й октябристи експерти.

Делеґація, їдучи до Петрограду, бажала насамперед з руською демократією вияснити справу, се-б-то з дійсною владою. Через то ми й домагались так переговорів з Радою Депутатів. Як представники демократії, ми шукали порозуміння й вияснення в демократії. І з тою метою делеґація виробила „докладну записку”, в якій для руської демократії роз'ясняла сітуацію, виставляла домагання українства й мотивувала їх.

Розповівши „старшому братові”, як якомусь далекому чужинцеві, про характер і природу українського руху, про значіння Центральної Ради, про її ролю в загальнодержавному й українському життю, делеґація, між инчим, спеціально для тих, що закидали українству реакційність і буржуазність українського руху, писала:

„А як відноситься до того, дійсно казкового, пробудження 35-міліонового народу російське громадянство там на Україні? Треба зараз же з початку сказати: відношення неглибоке, незв'язане з інтересами революційної Росії; навпаки, таке, що грозить багатьма комплікаціями для всієї справи свободи.

„Причин сього багато. А головна з них це клясові інтереси. Пануючі кляси на Україні — не-українці. Промисловість у руках буржуазії російської, жидівської, французької; торговельну, а також велику часть аґрарної буржуазії творять поляки, росіяне й українці, що давно називають себе „руськими”. Так само всі адміністраційні обов'язки в руках не-українців. А сфери експлоатованих — велика частина городського пролетаріату, ремісники, дрібна служба — українці.

„Таким робом у даний момент нема на Україні буржуазії, що признавала-б себе українською. Є окремі особи, невеличкі ґрупи, що прилучаються задля своїх клясових інтересів до пануючих кляс під економичним оглядом, але кляс, повторяємо, ще нема.

„Наслідком сього серед українських партій досі не було ніодної, яка не внесла-б до своєї проґрами в тій чи инчій формі ідею соціалізму. Розуміється, ці окремі особи та ґрупи завдяки клясовому нахилові скоро зіллються в одну компактну масу й заложать фундамент виразно національно-означеної української буржуазії і очевидно боротьба за панування повинна розгорітися між буржуазними сферами всіх націй на Україні.

„І ось саме та перспектива боротьби й передбачення перемоги української буржуазії настроюють неукраїнські пануючі кляси дуже ворожо до всього українського руху”.

Потім навівши приклади націоналістичного відношення до українства руської буржуазії й руської демократії на Україні, делеґація на кінці писала:

„Невідповідальні особи, не розуміючи всього того, що тепер відбувається, немов би з якоюсь цілю ставляють ріжні перешкоди орґанізації українських мас. Українська Центральна Рада яко представницький орґан, зорґанізований українською демократією, досі відогравала, навіть і тепер відограє здержуючу ролю, звертаючи рух у зорґанізоване річище.

„Але вона могла й може це робити тільки до того часу, поки така орґанізація йде в контакті з природним розвитком народнього руху. Коли з якоїсь причини вона мусітиме спинити або навіть відмовитися від своєї орґанізаційної діяльности, її знесе стіхійний потік. До сього може її приневолити неґативне відношення, як місцевого, так і російського громадянства зокрема. А таке неґативне відношення до українського руху запримічено нетільки на Україні, але й в центральній Росії. Коли не отверте неґативне відношення, то затушовуване або просто ніяке.

„Ми не можемо мовчати, а повинні попередити всю російську демократію про дуже велику небезпеку з приводу такого відношення. Росія й без того перебуває в скрутному стані, й без того нема дісціпліни в армії, нема довозу хліба в краю.

„Не можна підбурювати мілліони людей, що стоять на фронті й відчувають тяжку образу своїх найблагороднійших поривів, не можна доводити тих людей до того щоб вони, занепокоєні незадоволенням ні одного з їх бажань, піддалися стіхії й кинулися на Україну, як грозять вони в багатьох своїх заявах. Не можна доводити селян до погроз лишити без хліба весь край. А це роблять ті люде, що бажають відділити Київ від України.5

Природно, що на це селяне відповідають: а що буде, як ми відділимося від вас? Ми беремо на себе сміливість звернути найсерйознійшу увагу Тимчасового Правительства, Ради Робітничих і Солдатських Депутатів і всієї демократії на теперішній стан справи й закликуємо піти нам назустріч у здійсненню нашого тяжкого відповідального завдання — звернення української стіхії на такий шлях, котрий нетільки не сприяв би все ростучим національним суперечкам, а, навпаки, помагав би орґанізації сил усієї Росії. Ми закликуємо як найуважнійше прислухуватися до гомону сеї стіхії. Як що правительство й російська демократія уловлять у нім ноти, на котрі треба відповісти згодою, вони зроблять те, що ця стіхія стане найвірнійшим, найбільше одушевленим чинником волі Росії. Як що ж вони не звернуть на все те уваги або навіть віднесуться вороже, то ця стіхія відвернеться від них. І тоді Українська Центральна Рада передасть свої завдання в руки того, хто буде такий сміливий, що візьме їх на себе.

„До самого останнього часу Українська Центральна Рада була в можности здержуватися від того, щоб ставити до правительства якісь домагання, давно вже заявлені цілим рядом постанов з'їздів українського народу. Але все ростуче нерозуміння завдань і цілей української демократії з боку російського громадянства,