Джованні Боккаччо - Декамерон

class="p1">Саладін побачив, що євреєві добре вдалося уникнути того сильця, яке він перед ним розставив, і вирішив прямо одкрити йому свою нужду, чи не схоче він його запомогти. Так він і зробив, признавшися йому, що він замишляв проти нього, якби він не одповів так розумно. Єврей залюбки зарятував його чим треба. А Саладін потім повернув усе сповна, ще й наддав йому великих дарів, був із ним завжди у приязні і поставив його коло себе на високу й почесну службу.

Оповідка четверта 

Чернець, вкусивша гріха, гідного тяжкої кари, вміло виказує своєму абатові таку саму провину і тим уникає покути

Уже замовкла Філомена, кінчивши свою історію, коли Діоней, що сидів біля неї, не ждучи королевиного наказу (бо знав, що підійшла його черга), почав оповідати таким чином:

― Ґречні дами, якщо я вірно зрозумів ваш спільний намір, то ми зібралися тут для того, щоб розважати одне одного оповіданнями; тим я гадаю (та й сама королева так допіру сказала), що всякому, хто не ламає сього правила, вільно розповідати таку повістку, яка, на його думку, найбільшу може принести втіху. Ми чули, як Аврам спас душу свою, послухавши доброї ради Джаннотта ді Чівіньї, як Мельхіседек дотепністю своєю уберіг багатства свої од підступів Саладіна; я ж, не сподіваючись од вас огуди, хочу розказати вам коротенько про те, як чернець хитрощами утік тяжкого покарання.

Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир{35}, багатший, ніж тепер, на благочестя та й на чернецтво. У тім монастирі був один молодий ченчик, такий здоровий та міцносилий, що ніякі пости і всеношні молитви його не брали. Якось під обіди, коли вся братія спала, ходив він самотою коло своєї церковки, що стояла собі в застумі, та й здибав дуже гарну дівку, либонь, дочку якого селянина, що ходила по полю, шукаючи якогось зілля. Скоро побачив її, так і почала в ньому хіть ярувати. Підійшов він до неї, словом зайняв, галу-балу, та й підмовив її і повів до себе в келійку, так, щоб ніхто не бачив. З великого похотіння забув він про осторогу і так із нею розжирувався, що абат, який тоді саме встав од сну і проходив тихо проз келію, почув той гармидер, що вони вдвох зчинили. Щоб краще розчути голоси, він бережно підійшов до дверей келії і став наслухати; тоді він виразно розпізнав, що там була жінка, і хотів уже постукатися, щоб йому одчинено, та роздумався, пішов до себе в кімнату й почав чекати, поки вийде чернець. А той, дарма що завзято з дівчиною своєю милувався та любувався, все-таки мався на бачності і, почувши якесь човганя в дорміторії[12], припав оком до маленької щілочки і добре побачив, що абат стоїть на підслухах і може здогадатися, що в нього у келії хтось єсть. Знаючи, що не минути йому за се тяжкої кари, чернець сильне засмутився, та не об'явився перед дівчиною своєю досадою, а почав крутити мізком веремію, чи не знайде собі якого рятунку, та й вимудрував таку незвичайну каверзу, що обернула діло, куди йому треба. От він уже ніби набувся з тою дівчиною та й каже їй:

― Піду подивлюся, як тобі вийти відціля, щоб ніхто не бачив, а ти сиди тут нищечком, покіль я вернусь. Вийшов з келії, замкнув двері на ключ і попростував до абатового покою; оддав йому ключа, як то всі ченці роблять, коли кудись ідуть, та й каже, ніби не він:

― Отче настоятелю, сьогодні рано не вспіли перевезти всіх дров, що нарубали; піду я з вашого дозвоління до лісу та поклопочуся, щоб перевезли.

Абатові се було на руку, він радо взяв ключа і одпустив ченця, бажаючи докладно довідатися про його провину і думаючи, що той не має на нього ніякої призри. Коли чернець пішов, абат почав гадати, як йому краще вчинити: чи одімкнути келію при всьому чернецтві і вивести провинника на чисту воду, щоб ніхто не ремствував, як він його вкарає, чи, може, розпитатися спочатку в дівчини, як було діло. Подумавши, що се могла бути така особа або дочка такого чоловіка, що не годилося б ганьбувати її привселюдно, він вирішив спершу подивитися, що то за одна, а тоді вже діяти так чи сяк. От побрався він тихенько до келії, одімкнув її, а як увійшов, то знову замкнув двері. Уздрівши дівчина абата, збентежилась вельми (сором же який!) і вдарилася в сльози, а той, скинувши на неї очима, побачив, яка вона молода та гарна, і посіла його, старого, та сама спокуса, що й молодого ченчика. І став він міркувати: «А чом би й собі отеє не поласувати, як скором трапляється? То тільки горе та біду маєш, коли хочеш. Дівка з неї хороша, про те, що вона тут, ні душа жива не відає; якби вона вволила мою волю, то чом би й не теє? Хто про се дізнається? Ніхто ніколи. Гріх у міх, а спасіння в торбу. Такої нагоди, може, довіку більше не лучиться; ото в мене великі мудрощі ― тим добром живитися, що Господь людям посилає».

Так подумавши, покинув він той намір, із яким сюди прийшов, приступив до дівчини і почав її стиха потішати, щоб не плакала; слово по слову, та й одкрив їй, чого він од неї хоче. Дівчина була не з заліза й не з каменю, то й легко далась абатові на підмову; взяв він її цілувати да обнімати, а тоді потяг на ченцеве ліжко і з огляду, може, на свій поважний сан або щоб не увередити часом її, молоду та крихкотілу, своєю ваготою, не на неї поліз, а її на себе положив та й довгенько жирував собі з нею.

А чернець той і не думав іти до лісу, а сховався в дорміторії: побачивши, що абат пішов до келії сам-один, він заспокоївся, гадаючи, що штука йому вдалася, як же абат замкнувся, то й поготів. Викравшися з своєї криївки, чернець підійшов потиху до шкалубини, крізь яку чув і бачив усе, що говорив і робив там абат. Навтішавшися абат досхочу з дівчиною, замкнув її в келії, а сам пішов до своєї кімнати. Почувши трохи перегодя ченцеві кроки, подумав він, що той вернувся з лісу, і вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити{36}, щоб самому живитися принадною