Михайло Петрович Старицький - Талан

Квятковська i Квiтка, згодом Маринка.

К в i т к а (входить i кладе на стiл бiнокль i рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

К в я т к о в с ь к а. Тут, тут… Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!

Квiтка мовчки тисне їй руку.

Та хiба друзi так вiтаються? Гай-гай! Ось як! (Обнiма i цiлує).

К в i т к а. Ой, ви не вкусите?

К в я т к о в с ь к а. Що ви?

К в i т к а. Тепер страшно… страшно… страшно! Тепер горлицi перевертаються в гадюк, тепер правда — мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою… Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тiльки треба, знаєте… (Перемiняє тон). Тут стеля не впаде? Нi?

К в я т к о в с ь к а (збентежено). Нi, з якої б речi? Он якi мури!

К в i т к а. I мурам не вiрте!.. Славна у вас ця сукня… А що, як порветься i спаде? От будемо смiятись, а ви плакати… Правда, i я смiшний, правда?

К в я т к о в с ь к а. О нi, ви славнесенький, а не смiшний, — цяцяний!

К в i т к а. На афiшi нема одмiни? Я страшенно злякався…

К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?

К в i т к а. Могли спiзнитись… Ох, борони боже! Не спiзнились?

К в я т к о в с ь к а. Нi, нi… Як тiльки ви, друже мiй, змiнились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабi були?

К в i т к а. Кажуть… голова болiла… я й постригся… I знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене рiжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трiшечки вiрити?

К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так… З вашими листами i спала, їх до серця пригортала, колисала, як дитину, — замiсть вас, мого голуба…

К в i т к а. Не голуба, нi! Яструба, кондора, грифа! Я голубiв ненавиджу: дурна птиця, навiки дурна! Голубка по чужих кублах лiта, а вiн тiльки крутиться та гуде… Тпху, противний!

К в я т к о в с ь к а. Не всi голубки похожi на вашу: єсть такi, мiй соколе, що за милого самi себе вбивають… Тiльки на таких не вважа сокiл… Ох, я б моє серце покраяла для пана!

К в i т к а. Для мене? Для мене тiльки самого? Не вiрю!

К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мiй рiднесенький!

К в i т к а. Не вiрю, не вiрю! Знов ошукання, знов зрада! А першi де? їх багато, багато?

К в я т к о в с ь к а. Нiкого не було; я ще… манесенька…

К в i т к а. Одна тiльки вiрна була… на цiлiм свiтi… та й та… Ми її побачимо?

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… Та цур її й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б iз пам'ятi її викинула, коли втекла i промiняла на не знать кого…

К в i т к а (хапа її за руку). Промiняла? Таки промiняла, то правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'ється. А знаєте чого?

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мiй друже!

К в i т к а. Помсти жде; радiє помстi! О, нема нiчого солодшого в свiтi за помсту… Такої втiхи нiхто й ворогу не придумає…

К в я т к о в с ь к а. А я б залишила… погребала б i помстою!.. Чи ви її, може, ще кохаєте?

К в i т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як її пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тiльки в мене од того голова ще болить i серце… Серце — воно теж дурне: все болить i ниє по тiй. А, коли б її побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'є кулаком об стiл).

К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходiм краще у ложу зi мною; ходiм, будемо дивитись…

К в i т к а. Ходiм, ходiм! А, моя єдина! Друже мiй, який я нещасний! (Стоїть нерухомо, болiсно).

К в я т к о в с ь к а. Ходiм, ходiм, серце! Ви й шляпу забули… (Подає йому). Ходiм, там хоч трохи розважитесь! (Уводить).

В И Х I Д VI

Маринка i Жалiвницький.

М а р и н к а (веде за руку Жалiвницького). Серденько, я зараз пiдслухала, що клакери змовлялись шикать Марусi.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Невже? Така пiдлiсть? I це Квятковська! I знайшлись такi гаспиди, щоб їй пiдслужитись!

М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почує: це ж уб'є її, - вона й без того слаба!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Уб'є, уб'є!.. Сказать зараз Безродному: у його є багато прихильникiв з чесної молодi, вони спинять… Послать деяких наших… Я бiжу!.. (Побiг).

М а р и н к а. У мене душi нема… Одведи, мати божа!

В И Х I Д VII

Маринка i Лучицька.

Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема?

М а р и н к а. Нi, тiльки я! Сiдайте тут, одпочиньте: ви сьогоднi надто блiдi…

Л у ч и ц ь к а (сiдає тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квiточко; сили щодня никнуть та никнуть… Чую, що берега вже пустилась…

М а р и н к а. Рiднесенька! Голубонька! Полiчiться, одпочиньте! Ви ж не шануєте здоров'я свого: так грати, як ви, рвучи серце, точачи кров, надриваючи жили, i без вiдпочинку… Для чого ж то? Так же вас ненадовго стане!

Л у ч и ц ь к а. Просять, молять. Так лучше ж