Сергій Вікторович Жадан - Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань

далі лишалася солодкою. В іншому крані, на кухні, вода теж була солодкою. Алік злякався. На третій день вода знову була нормальною, але переляканий Алік уже вирішив кинути пити. Звільнився зі своєї кафедри, розсварився з шефом і записався на комп’ютерні курси. Вже за кілька місяців він складав кольорові графіки у хлібозаготівельній конторі, а вже за рік почав робити складні повноформатні сайти, переважно для західних фірм, які на цьому сильно наварювали, використовуючи своїх київських партнерів, скажімо Аліка, як дешеву робочу силу і переводячи гроші за роботу на лівий рахунок, вельми економно. Поза тим Алік дотримувався здорового трибу життя, не пив, гриз насухо китайські розчинні сніданки, курив драп, запиваючи його фруктовим чаєм, а у вільний від роботи час займався комп’ютерною анімацією. Найглобальнішим його проектом була кількахвилинна мультиплікаційна притча про добрих лісових бобрів, технічно дещо незграбна, проте лірична й повчальна. В Аліковій історії лісові бобри, які до цього славилися гнилістю натури та патологічним жлобством, раптом переживають якесь емоційне потрясіння і вирішують стати добрими. Вони приходять у цивілізацію до людей і розповідають про своє переродження. Після деяких вагань (3—4 секунди кольорової анімації) люди наважуються повірити лісовим бобрам і пускають їх до себе жити й працювати.

Тут годилося б чекати від лісових бобрів якої-небудь западляни, підступу, зумовленого генами і сумнівним минулим, а бач, ні — в Аліковій історії, чим вона мене й привабила, не було затертих поворотів сюжету, лісові бобри таки справді переродились і почали брати активну участь у житті суспільства. Мало того, дехто з них, найпрацьовитіші чи що, досягли неабиякого успіху в бізнесі й повідкривали власні офіси з персональними секретарками, мені це місце (5—6 секунд) найбільше подобалось. Закінчувався фільм об’ємною вакханальною сценою (20—25 секунд разом із титрами) якогось бізнесланчу десь на лісовій галявині, щоправда, радше схожій на бейсбольне поле, де поряд із біснесменами-лісовимибобрами сиділи бізнесмени-люди й пили безалкогольні напої, заїдаючи їх чизбургерами. Історію про добрих лісових бобрів Алік увіпхав як рекламний ролик до щойно закінченого сайту однієї норвезької фармацевтичної компанії. Норвежці анімаційний витвір київських партнерів помітили надто пізно, коли вже їхній сайт офіційно запрацював, мало того, його рейтинг несподівано почав стрімко рости, а на розробленому Аліком форумі паслося безліч відвідувачів, соціальну приналежність яких вирахувати було важко, але фармацевтикою вони цікавилися щонайменше, розводячися, зазвичай, про спіритизм, сектантство чи просто паранормальні явища. Підозри посилилися після того, як однієї ночі на форум влізли представники однієї анархістської організації і довго радилися про варіанти безкоштовних перельотів рейсами норвезьких авіаліній, відтак сайтом зацікавилася поліція.

Фармацевти уважно переглянули власну сторінку і висунули київським партнерам офіційне звинувачення, що ті, мовляв, зробили з їхнього сайта ідеальну принаду для даунів, гомосексуалістів і червоних, тільки не для фармацевтів, що порядний фармацевт на такий сайт і носа не поткне і що за такі речі слід було б збити з них хороші бабки як компенсацію, але оскільки гроші переводилися напівлегально і за жодною документацією не проходили, то постраждалі фармацевти пропонували компромісний варіант — київські партнери мали вибачитися, переробити все швидко й безкоштовно, а головне — дати по голові тому, хто увіпхав на їхню фармацевтичну вотчину ролик про добрих лісових бобрів. Був скандал, Аліка позбавили премії і вихідних, хотіли взагалі звільнити, а потому зважено вирішили: раз він сам увіпхав туди тих траханих бобрів, то хай сам їх звідти і витягує. Алік нервував, багато курив, пив свій фруктовий чай і печально дивився за вікна офісу. Несподівано для всіх, хто його знав, він подав документи на стажування у віденському університеті й так само, як Анна-Марія, прибув до чужої країни в пошуках професійного поступу і фінансової стабільності.

Ми з ним разом пили, часто ходили по барах, влаштовували кількаденні алкогольні запливи за буйки, й ось під час одного з таких запливів я і познайомив його з Анною-Марією. Тепер у них обох, схоже, були проблеми. Поговоривши ще деякий час про процесор, Алік насторожився, бо Анни-Марії ніде не було. Він запитально подивився на мене

— А, — кажу, — ти до Анни-Марії? Вона у ванні. Ходімо. Алік недовірливо підійшов до дверей лазнички. Озирнувся на мене

— А ти, — питається, — що, теж туди підеш? — Ну, звісно, — кажу я, — ми ж друзі

— Справді? — Ми друзі, друзі, — намагаюсь я його заспокоїти, — у нас дуже гарні стосунки. Я теж при ній миюсь. Його це ще більш насторожує

— Ну, жартую, — не витримую я, — припини. Алік рішуче видихає повітря, контролює його все-таки, і відчиняє двері. Анна-Марія бачить його перед собою і з переляку пірнає на дно. Алік швидко зачиняє двері

— Слухай, — каже, — вона там гола

— Хто? — Анна-Марія

— А, — говорю я після деякої паузи, — Анна-Марія так, гола. Вона миється, — пояснюю

— Чому ти не сказав? — Я казав

— Ти не казав

— Я казав. Гаразд, ходімо. Я відчиняю двері й заходжу до лазнички. Алік заходить слідом, вітається і не знає, де йому сісти. АннаМарія вітається з ним і ніяково дивиться на мене. Я із задоволенням спостерігаю за Аліком, цікаво, де він сяде. Алік топчеться посеред лазнички і не знає, як бути. Гарна дуже ситуація виходить, я люблю такі речі, коли збирається якась компанія і всі поводяться як придурки, тоді розумієш, що ти не один такий, ось вони, очевидно, із симпатією ставляться одне до одного, в них навіть секс був, а все одно — не можуть спокійно й нормально порозумітись, обов’язково їм потрібно вчинити якусь байду, налити повну квартиру води, натягнути сюди комп’ютерних обрубків, божевільний світ, божевільна цивілізація, я б засумував, якби мені заборонили спілкуватись із моїми друзями

— Сідай, Алік, — кажу йому

— У нас є горілка. Будеш? — В мене є шампанське, — говорить Алік

— Ти що — завжди носиш з собою шампанське? — питаю я його. Анна-Марія промовисто дивиться в мій бік

— Ні, це я спеціально купив

— А, ну давай-давай. Алік відкорковує своє шампанське, я приношу ще два горнятка «з днем народження», розливаю рештки горілки, ми випиваємо, потім я відразу ж наливаю в горнятка шампанського, і ми випиваємо знову. Западає мовчанка

— Один мій знайомий художник, — починаю я, — любить говорити, що його від шампанського пучить

— Як це? — не розуміє Анна-Марія

— Ну, — говорю,