Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Маруся 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Маруся" автора Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:
у тугу… прощай на вiки вiчнi!.. Там побачимось!

Сеє сказавши, не озираючись, пiшла додому швидко, ступаючи так легесенько, неначе i землi не доторкається. А Василь? Неначе грiм бiля його вдарив! Стоїть як укопаний… Далi дуже тяжко здохнув, пiдняв очi до бога, перехрестивсь, вдарив поклон i, припавши на те мiсце, де стояла Маруся, цiлував землю замiсть її, боячись i самої думки об тiм, що сказала йому Маруся, а далi промовив:

- Господи милосердний! Нехай я один усi бiди перетерплю, нехай я вмру, тiльки помилуй мою Марусю! Дай нам пожити на сiм свiтi, а втiм - як твоя воля свята! - та й пiшов тихою ступою до господи,

Чи давно наша Маруся була веселенька, як весiння зоренька, говорлива, як горобчик, проворна i жартовлива, як ластiвочка, а тепер точнiсiнько як у воду опущена. Говорити - мало й говорить: сяде шити, чи то стiбнула голкою, чи нi, чи виведе нитку, чи нi, а зараз i задумається, i рученята посклада; пiде ув огород полоти, стане над грядкою та хоч цiлий день стоятиметь, нiчого не зробивши, поки мати її не покличе; приставить обiдати, то або у нетоплену пiч, або забуде чого положити, або усе у неї перекипить, що й їсти не можна; та до того довела, що - нiчого робити! - узялась мати вп'ять сама поратись! Часто гримав на неї батько i ласкою уговорював, щоб не журилася, щоб у тугу не вдавалася, що туга з'їсть її здоров'я, зачахне, занедужа, i який одвiт дасть богу, що нi найлуччу милость божу, здоров'я, не вмiла зберегти й занапастила овсi. Що ж? Тiльки її i речей:

- Таточку, батечку, i ти, матiнко рiднесенька! Що ж менi робити, коли не можу забути свого горя! Не можу не думати об своєму Василечковi! Свiт менi немилий, i нiщо не розвеселяє. Серце моє розривається, дивлячись на вас, що ви об менi убиваєтесь, то що буду робити! Я й сама своїй тузi не рада; тiльки у мене й думки: де-то тепер мiй Василь? Знаю, що час, що день, вiн вiд мене - усе дальш; от мене туга й душить! Не воруште мене, не заньмайте мене, неначе ви й не бачите нiчого; не розважайте мене; менi неначе легше, як я журюся уволю i нiхто менi не мiша!

Порадившись меж собою, старi дали їй волю; нехай, кажуть, як собi зна, так з собою i робить. Надiлив її бог розумом, вона й богобоязлива, i богомольна, так її отець милосердний не оставить. Нехай поступа як зна!

Iще з того дня, як проводила Василя, не надiвала Маруся нiякої скиндячки, нiякої стрiчки; як пов'язала голову чорним шовковим платком, так i пiшло, усе чорний платок та й годi! То охоча була по недiлям та по празникам до церкви ходити, а то й у будень, коли почує, що дзвонять, то мерщiй i йде. Що божий день любиме мiсце, куди було ходить, се у бiр на озера, де з Василем уперше ходила; сяде там пiд сосонкою, розгорне платок, що Василь їй зоставив, дивиться на нього, та свої горiшки пересипа в руцi, та й поплаче… Тiльки ж що начне вечорiти, вона вже й сидить на приспi й вигяяда вечiрньої зiроньки… Блисне вона… тут Маруся зараз i стане така рада, така рада, що не то що! "Онде мiй Василь! - сама собi розмовля. - Вiн дивиться на свою зiрочку й зна, що й я дивлюсь!.. Отак блистять i його очицi, як було бiжу йому назустрiч…" I вже тут її хоч клич - не клич, хоч що хоч роби, а вже нi з мiсця не пiде i очей вiд зiрки не зведе, аж поки вона зовсiм не зайде; тодi тяжко здохне й скаже: "Прощай же, мiй Василечку! ночуй з богом та вертайсь швидше до твоєї бiдної Марусi". Увiйшовши ж у хату, перецiлує усякий горiшок i платок разiв сто поцiлує та, згорнувши, приложить до серця та так i заночує; а вже й не кажи, щоб спала добре, як треба!

Сяк-так, то з журбою, то з тугою, промаячила Маруся до спасiвки; а у спасiвку, iк пречистiй, казав Василь, буде неодмiнно. Хоч i не зовсiм Маруся повеселiшала, та усе-таки неначе стала потроху оживати. Вона й дома порається, вона й з батьком у поле чи громадити, чи жати; бо вже й Наум, дивлячись на неї, що вона стала розважатись, i собi повеселiшав i дума:

"Слава тобi господи! Ще тiльки спасiвка наступа, а вже Маруся зовсiм не та, як унов народилася; туж-туж i Василь буде; тодi вдарю лихом об землю, мерщiй справлю весiлля, та й нехай собi живуть". От коли куди йде на хазяйство, то й дочку бере з собою, щоб її лучче розважати. Коли ж вона часом зостанеться дома, то, впоравшись, iде у бiр за губами; та таки так сказати, що день за день та стала вп'ять i до роботи проворненька, i в усякiм дiлi моторнiша, i що у бога день, то усе веселiш, усе розщитує.: "От пречиста недалеко, от-от Василь вернеться".

Раз у спасiвку, на третiй день пiсля спаса, вiддавши вона обiдати i поприбиравши усе, пiшла у бiр за губами i вже нiкуди бiльш, як на тi ж озера. Напала на рижики, та так же їх багацько було, та такi мудрi; i хоч i побродила по водi, та назбирала їх повнiсiньке вiдро iще й кошик. От ще б то їх брала, та як же пiшов дощ, та престрашенний, як з вiдра, та з холодним вiтром; а вона була ув однiй тяжиновiй юпцi i свитини не брала. Що їй тут на свiтi робити? Нiкуди i не кажи, щоб забiгти та пересидiти, бо до села було далеченько, а дощ так i полива! Нiгде дiтись - треба бiгти додому. Iшла, а де i пiдбiгцем, та поки прийшла додому, так одно те, що утомилась, а друге - змокла як хлюща, так з неї i тече; а змерзла ж то так, що зуб з зубом не зведе, так i труситься.

З лихом пополам прибiгла додому. А дома ж то мати старенька i усе собi немощна, не здужала пiднятись i у печi затопити. Лихо та й годi нашiй Марусi! Нитки сухої на нiй нема, а нiгде обсушитись; змерзла неначе зимою, а нiгде обiгрiтись. Злiзла на пiч, та як не на топлену, так ще пуще змерзла. Укрилась i кожухом,

1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся"