Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– І цього вона мені так ніколи і не пробачила, – сказав Гінцель.
Гінцелів батько одружився вдруге і переїхав до Мюнхена. Гінцель жив трохи в мами, а тоді знову трохи у батька, а поміж тим – потроху в різних інтернатах.
– Подовгу, – посміхнувся Гінцель, – мене там ніхто не витримував!
– А в кого ти зараз? – Маргарита поклала праву руку на стіл і лівою потягла пальці так, що вони аж хруснули.
– Мій старий дав мені квартиру, – сказав Гінцель. – Він успадкував кілька житлових будинків. І знаєш… – Гінцель поклав свою руку на Маргаритину. Очевидно, йому не подобалося, коли люди хрускали пальцями. – І знаєш, я думаю, що саме тому він, певно, ще деякий час буде підкидати мені гроші. Бо мешканці будинку знають, що я син власника. І якщо я опущусь і цілком зіпсячуся, йому буде соромно! – Гінцель посміхнувся.
– Він і так хотів, аби я тримав у секреті, що я його син, але… -Гінцель пересмикнув плечима, – одного разу в мене вдома була забава, і сусіди наступного дня пішли скаржитись управителеві, що музика була заголосна, і тоді він їм сказав, що, на жаль, проти «пана сина» старих Целляндер-Целлергаузенів він не попре. І відтоді всі в курсі!
Гінцель підніс руку до обличчя і погладив свого метелика.
– Я би сам ніколи в житті їм цього не розповів, – сказав він.
– Кому хочеться, щоби про нього знали, що така от акула капіталізму – твій родич у першому коліні!
Маргарита була страшенно схвильована цією незвичайно-надзвичайною аристократичною долею. У неї виникла купа запитань. Але всі вони видавалися їй надто незграбними, надто неделікатними, надто нетактовними, надто недискретними. Тож вона мовчала. Замовк і Гінцель. Він мовчав, ніби чекаючи чогось, що мусила зробити чи сказати Маргарита. Дівчина вирішила зітхнути. Вона зітхнула, глибоко і тричі, сподіваючись, що їй вдалося вкласти в це зітхання все своє розуміння та співчуття до Гінцеля.
– У тебе проблеми? – запитав Гінцель.
– Чого б це?
– Бо ти так шалено глибоко зітхнула! Маргарита вирішила бути чесною.
– Я зітхаю через тебе. Бо в тебе такі справи. Гінцель почухав свого метелика.
~ Маргаритко, моя квітко, в мене цілком нормальні справи, -заспокоїв він її. – Як подумаю про всіх цих засранців-пристосу-ванців, як молодих, так і старих, як їм доводиться жити, то мені порівняно з ними цілком кльово, хіба ні?
Маргарита неохоче кивнула.
Було вже майже пів на другу. Маргаритина мама давно мала би прийти додому. І Гансик із Меді – теж.
– Я вже мушу йти, – сказала Маргарита.
– От бачиш? А я нічого не мушу! – сказав Гінцель. – Це «мушення» я для себе повністю ліквідував. Мене тепер ніхто ні до чого не примусить.
– У мене не так, – Маргарита пошкрябала живіт і шморгнула носом. – Мої батьки мені нічого не забороняють. Вони не такі.
~ Справді? – перепитав Гінцель і поглянув із сумнівом.
– Принаймні так мені здається, – сказала Маргарита, заплітаючи гривку в тугу кіску. – Думаю, дотепер я ще не робила нічого такого, що треба було би забороняти.
– Справді? – Гінцель був вражений.
Маргарита кивнула, заплела з гривки ще одну кіску і додала:
– Хоча, можливо, мій тато і не такий класний, як я думала. Як подивишся, що за коники він зараз викидає через маму!…
Гінцель поцікавився, які ж такі «коники» тато «викидає» через маму. І Маргарита розповіла йому. Докладно і детально.
Коли вона скінчила, годинник показував другу годину десять хвилин. Маргарита захвилювалася.
– Ну, тепер мені вже точно треба йти, – сказала вона.
~ Треба – то треба, – Гінцель простягнув руку для прощання. Маргарита встала й одягнула плащ.
– Сьогодні ввечері, – сказав Гінцель, – в мене збереться трохи народу. – Може, теж зайдеш? Маєш охоту?
Маргарита не знала, чи має вона охоту провести вечір у Гінцеля, а крім того – чи мама з татом дозволять їй піти ввечері з дому на вечірку не до однокласника.
– Я ще не знаю, – відповіла Маргарита.
– Ґшвандтнер-ґасе сім, – назвав свою адресу Гінцель, – вперед по коридору, а там орієнтуйся на музику!
Шкіряна парочка перейшла до поцілунків. Офіціант усе ще спав у своєму кутку.
Із заплющеними очима він був трохи менше схожий на монстра з фільму жахів, радше – на сільського дебіла.
Коли Маргарита виходила з кав'ярні, Гінцель помахав їй рукою. *
Маргарита помчала додому з шаленою, як для неї, швидкістю. «Мама, напевно, хвилюється за мене, – думала вона. – Треба було їй подзвонити. У неї і без мене вистачає клопотів!»
Розділ 7,
у якому ситуація в родині Закмаєргв стає дедалі напруженішою, а Маргарита, зовсім того не бажаючи, загострює її ще більше
Чи справді мама того дня хвилювалася за Маргариту, так і залишиться таємницею, бо, повернувшись додому, Маргарита застала там лише Гансика. Він сидів у дитячій за письмовим столом, ліва половина якого належала йому, розклавши свою колекцію пір'їн (при цьому і на Маргаритиній половині теж) і сумно втупившись у пташине пір'я. Те, що вказівний палець лівої руки він запхав у праву ніздрю, Маргариту не здивувало. Натомість її вразило, що на ньому була піжама.
Маргарита спитала брата, чому він у піжамі, де мама та Меді й чи лишилося щось від обіду. Гансик бубонів щось собі під ніс і не давав прямих відповідей. Маргарита подумала, що тут щось не гаразд! А оскільки в сім'ї Закмаєрів останнім часом і без того все було «не гаразд», то вона подумала: «Тут щось особливо не гаразд!»
– Гансику! Ану розказуй!
Гансик витяг палець із носа, знизав плечима і прорік:
– Повний капець, Маргарито!
Хоч і не в характері Маргарити було гніватись, але тут вона відчула справжнісіньку лють. Вона схопила Гансика за комір піжами і добряче потрусила. Гансик, який зовсім не звик до такого поводження, припинив бубоніти і, затинаючись і запинаючись, але все таки досить зв'язно та послідовно, повідомив таке:
Уранці він пішов до школи, та вже по дорозі почував себе не дуже добре. У нього крутило в животі, а при відригуванні в роті відбивало рибою.
– Це, певно, був оселедець, – припустив Гансик. – Казала ж мені мама, що недобре їсти на сніданок мюслі, булочки з медом і оселедець!
У школі на першому ж уроці Гансика почало нудити. Оселедець відмовлявся залишатись у животі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маргаритко, моя квітко», після закриття браузера.