Стівен Кінг - Зелена миля

неправильний, і саме це було чудовим прикладом того, чому Персі не годився для роботи, яку він, на власне переконання, виконував.

На той час, коли Дін досяг кінця коридору, він знову опанував себе і зрозумів, як усе владнати. Персі абсолютно не міг терпіти одного — коли його виставляють дурнем. Ми всі про це добре знали.

— Лишенько, знову втекла, — сказав він, злегка всміхаючись, глузуючи з Персі.

Той зиркнув на нього сердито й відкинув волосся з лоба.

— Думай, що кажеш, Чотириокий. Я злий. Не роби гірше.

— То що, знов переїзд сьогодні буде? — спитав Дін без усмішки… самі тільки очі сміялися. — Слухай. Коли все повитягаєш, ти не міг би протерти там підлогу?

Персі зиркнув на двері. Зиркнув на ключі. Подумав про те, як довго, спекотно й без жодного зиску вовтузитиметься в кімнаті з повстяними стінами, доки вони стоятимуть над ним і дивитимуться… всі, з Вождем і Презом включно.

— Чорт забирай, я не розумію, що в цьому такого смішного, — пробурчав він. — Нам тут мишей не треба. І так паразитів у камерах вистачає, мишей ще бракувало.

— Ні, Персі, це на твій розсуд, — підняв руки долонями догори Дін. І на секунду йому здалося, розповідав він мені наступного вечора, що Персі може накинутися на нього.

Але тієї миті підійшов Білл Додж і згладив шорстку ситуацію.

— Ось, це твоє, — простягнув він Персі пеканового кийка. — На дюйм нижче, і ти зламав би малому засранцеві хребет.

Груди Персі роздулися.

— Ага, непоганий кидок був, — погодився він, дбайливо ховаючи свою дубину в дурнуватий чохол. — Я в старших класах пітчером був. Двічі провів гру без хітів.

— Та що ти кажеш? — сказав Білл, і шанобливого тону в його голосі (хоча коли Персі відвернувся, Білл підморгнув Дінові) вистачило, щоб до кінця знешкодити вибухову ситуацію.

— Угу, — підтвердив Персі. — У Ноксвіллі всім наваляв. Ті міські піжони не знали, звідки їм прилетіло. Двічі пройшовся. Ідеальна могла бути гра, якби амп[17] не був таким мугирилом.

На тому Дін міг би все й залишити. Але він був старшим над Персі, а робота старшого частково полягає в тому, щоб навчати. І то був час (до Коффі, до Делакруа), коли він ще думав, що Персі піддається навчанню. Тому він простягнув руку й узяв молодшого за зап’ястя.

— Раджу тобі добре подумати над тим, що ти зараз робиш, — сказав Дін. Пізніше він мені розкаже, що хотів, аби його слова прозвучали серйозно, але без осуду. Без великого осуду, принаймні.

Та тільки з Персі цей номер не пройшов. Він був нездатен чогось навчитися… зате зрештою урок отримали ми.

— Ти чого, Чотириокий? Я знаю, що роблю. Хочу зловити того мишака! Ти що, сліпий?

— А ще ти перелякав на смертяку Білла, мене і їх, — Дін показав у напрямку Біттербака і Фландерса.

— І що з того? — весь підібравшись, спитав Персі. — Якщо ти не помітив, вони не в ясельній групі. Хоч ви з ними й няньчитеся.

— Я не люблю, коли мене лякають, — прогримів Білл, — а я тут працюю, Ветморе, якщо ти не помітив. Я тобі не твоє мугирило.

Персі нагородив його поглядом звужених очей, у якому читалася, проте, крихта непевності.

— Ми не маємо їх лякати більше, ніж це необхідно, бо вони дуже напружені, — промовив Дін. Він досі говорив стишеним голосом. — А люди, що дуже напружені, можуть не витримати й зірватися. Зашкодити собі. Зашкодити іншим. А іноді таким, як ми, проблеми створити.

Почувши чарівне слово, Персі скривив рота. «Проблеми» мали над ним владу. Самому створювати проблеми було о’кей. Вляпуватися в них — ні.

— Наша робота в тому, щоб розмовляти, а не горлопанити, — сказав Дін. — Наглядач, який кричить на в’язня, — це наглядач, який втратив над собою контроль.

Персі було відомо, хто склав цей заповіт. Я. Бос. Між Персі Ветмором і Полом Еджкомбом теплих почуттів не було. Та й не забувайте, це сталося ще влітку — задовго до того, як почалися справжні веселощі.

— Буде краще, — вів далі Дін, — якщо ти вважатимеш це місце лікарняною палатою інтенсивної терапії. Ліпше дотримуватися тиші…

— Я вважаю це місце відром сцяк, у якому топлять щурів, — гарикнув Персі, — от і все. Пусти мене.

Він скинув із себе Дінову руку, пройшов між ним та Біллом і з похиленою головою покрокував коридором. Персі пройшов трохи заблизько до камери Президента — так близько, що Фландерс міг простягнути руки, схопити його й натовкти довбешку улюбленим пекановим кийком Персі, якби Фландерс був із тих людей. Та він був іншим, а от Вождь, мабуть, міг. Вождь, якби йому дали шанс, міг влаштувати Персі таку головомийку, просто аби провчити. Ті слова, що їх сказав мені на цю тему Дін, коли розповідав усю ту історію наступного вечора, залишилися в моїй пам’яті назавжди, бо виявилися пророчими.

— Ветмор геть не розуміє, що в нього над ними влади нема ніякої, — сказав Дін. — Що гірше він їм уже не зробить, хай там що. Стратити електричним струмом їх можуть лише раз. І поки він своїм розумом до цього не дійде, то буде небезпечний і для себе, і для всіх у цьому корпусі.

Персі зайшов у мій кабінет і демонстративно хряснув дверима.

— От уже, — сказав Білл Додж. — Який же він чиряк на яйці.

— Ти навіть не уявляєш, — мовив Дін.

— Але шукай у всьому позитив, — просяяв Білл. Він так часто радив людям шукати в усьому позитив, що хотілося дати йому кулаком у ніс щоразу, коли ця порада зривалася в нього з язика. — Зате ваша дресирована миша втекла.

— Так, але ми більше її не побачимо, — сказав Дін. — Мені здається, цього разу клятий Персі Ветмор злякав її назавжди.

3

Думка була логічною, але хибною. Миша повернулася наступного ж вечора. Зовсім випадково то виявився перший із двох вихідних Персі Ветмора перед тим, як він мав заступити на нічне чергування.

Пароплав Віллі показався годині о сьомій. Я був на роботі й став свідком його повторної появи; Дін також. І Гаррі Тервілліґер. Гаррі якраз сидів за столом. Я вже мав піти додому, але затримався, щоб провести зайву годинку з Вождем, чий час наближався. Зовні Біттербак тримався стоїчно, у традиціях свого племені. Але я бачив, що у нього в душі, як отруйна квітка, розпукується страх перед кінцем. Тому ми розмовляли. З ними можна було говорити й у денний час, але користі з того було мало, бо знадвору, з прогулянкового подвір’я,