Морок Елл - Опера, Морок Елл

- То Тая також десь знайшли? Дитина війни? – поцікавилася Налі.

- Вони не говорили про Тая. Ніколи. Мама мене попередила не запитувати Тая про минуле.

Такі умови всиновлення. Це щось схоже на реабілітацію. Коли пережите важке й не потрібно згадувати, так мама казала, вона арфістка але вчилася на психолога.

Ми з мамою говорили вчора весь день. Вона гарно вміє повертати до життя. Бо я вже думала ніколи більше не вийду на вулицю. А мене ще назвали екскортницею й наркоманкою. Жахливе приниження. – Кікі заплакала, - Де вони бачили балерин екскортниць, я їм що стриптизерка. Я поважаю усі професії, особливо пов’язані з танцями, але тепер усі блогери пишуть про балерин, наче ми усі розбещені повії. Що ж тоді говорять про нещасних стриптизерок?

- Це мине, усі забудуть. Поховають вбитих й забудуть, - незграбно спробував втішити дівчину старший слідчий групи П.

- По телебаченню казали що Тая повісять, - це такий жах. Тая?! За що?

Бак ледь не пожартував що «За шию» прикусив собі язика.

- Ми зробимо усе щоб цього не сталося, - запевнила Налі, - А яким Тай був, коли приїхав до вашої сім’ї.

- До сім’ї ла Гранджів. Хоча наші батьки майже родичі, бо ла Гранджі мої батьки перед богинею.

Тай? Якийсь чи наляканий, чи розгублений. Дядько Бертран казав що Тай погано спав уночі, тинявся парком з Пукі, то песик був у ла Гранджів, ми його дуже любили але він завжди сидів вдома сам. Його майже не вигулювали. Раніше я гуляла, як у школі вчилася, але балетна школа забирає весь день.

Бідний Пукі сидів весь вдень вдома дивився у вікно, він був товстенький схожий на свинку, такий милий. Тай почав піклуватися про Пукі, потім зайнявся хатніми справами. Ла Гранджі не знали як себе з ним поводити, відсторонилися. То ж хлопець сам шукав собі заняття, він на поччатку був дуже домашній. Прибирав готував, зводив Пукі до ветеринара, полагодив систему опалення. Він знається на різній техніці, моєму таткові гравітав полагодив, а мені літаючу дошку.

Та якось він жартома зіграв якусь мелодію на фортепіано й батько почав його вчити. А потім він записався у художню студію, він гарно малює. А я витягала його з дому погуляти, коли мала вихідний. Було добре.

Тай дуже багато знає, мама каже що він отримав хорошу освіту, але ж розпитувати не можна. Він допомагав мені з уроками загальної освіти. Він навіть вчився писати книжки, та потім його захопила опера й усе інше відійшло на задній план, - Кікі дивилася у вікно наче бачила чудові картинки з минулого. Усміхнулася спогадам, - Балерини за ним божеволіли, він ніяковів від надмірної уваги. Я ледь вмовила його сходити на декілька побачень. Він дурник запитував про що він з дівчатами розмовлятиме, теж мені розумовий вурденкірд.

Хоча частково так десь є, він дуже розумний. Але у випадку побачень він мислив про розмови. Я ж кажу, може розмовляти не доведеться. Він навіть знітився. Сказав що я така ще дитина.

- То ж він ніколи не виявляв агресію, не поводився підозріло, чи якось дивно? – запитав Бак.

- Він дивний, надто добрий й скромний. Спочатку ходив у старому вбранні дядька Муна. Та дядько Бертран взяв нас обох до магазину й купив Таю хороший одяг. То був веселий шопінг. Тай відмовлявся вдягати модний тісний одяг, приміряв те що ми казали, усі працівниці зібралися на нього подивитися. А як дядько Бертан вчив Тая танцювати - то взагалі наша група насміялася, - Кікі наче оживала розповідаючи про свого друга, - Тай був не те що дерев’яний, він надто різкий, дуже швидко рухався, а танець вимагає плавності, ми всі намучилися. А от сальто Тай робив з такою легкістю, у нього завжди була хороша фізична форма. Розтяжка така що балетмейстери заздрили. Тай тренувався я сама бачила, але то певне ту гімнастику у армії вивчив.

- Він був у армії? – запитав Бак.

- Якщо його підібрали військові, то якийсь час він був на бойовому кораблі. Потім дядько Рен’єр його віддав ла Гранджам. Так мама казала.

- Повернемося до того вечора коли вас викрали, - попросив Бак, - розкажіть усе що ви бачили тієї ночі.

Панна ла Морн говорила усе, тільки б не згадувати викрадення. Її погляд став розгубленим. Почала терти обличчя, зітхнула, відповіла:

- Я нічого не пам’ятаю. Якісь уривки схожі на сон, на нічне жахіття. Наче я бачила якусь божевільну виставу. Гидко згадувати те марення.

- Розкажіть ваш сон, - запропонувала Налі, - Зараз усе важливо.