Salamander - Темні нащадки, Salamander

Спогади виринули в голові Аурелії, як тільки вона ступила на землю цього лісу, що поглинало все живе навколо. Вона згадала дитинство, коли її батько привів їх сюди, в це саме місце, щоб навчити виживанню і самозахисту. Це була одна з найскладніших і найнебезпечніших частин їхнього виховання.

Тоді, коли їй було всього кілька десятків років, батько вирішив, що вони повинні навчитися виживати в цьому лісі, де не було місця для слабких. Він завжди вірив, що тільки найсильніші можуть правити Фейрі, і тому цей урок був необхідним для того, щоб вони стали такими. Але Аурелія і Даріус були дітьми, і це місце мало виглядати не як навчання, а як справжнє випробування.

— Ви повинні вибратися звідси живими, — сказав батько, стоячи на краю галявини з холодним виразом обличчя. — Без моєї допомоги. Якщо хочете бути сильними, ви повинні здобути це самі.

І ось вони йшли, обережно крокуючи через ліс, усвідомлюючи, що тут на кожному кроці їх чекає небезпека. Даріус тримав меч в руках, Аурелія зібрала всі сили, щоб контролювати свою магію, готуючись до того, що їх можуть атакувати в будь-який момент. І це сталося. Несподівано з тіні вискочили створіння — темні, звірячі, схожі на монстрів з кошмарів. Вони мчали на них, і хоча Аурелія і Даріус билися, як могли, сили були нерівні.

Але потім, раптово, через густий туман вийшов він — Каель. Вся його постать була оповита темрявою, і його чорні крила вирвалися з-під плаща, коли він змахнув ними, піднімаючи вітер. Це було наче небесна буря, яка прийшла на допомогу. Його оніксові очі палаючі спалахнули, коли він кинувся до чудовиськ, завдаючи їм смертельні удари.

— Вибачте за запізнення, — сказав Каель, відбиваючи чергову атаку. — Трошки пізно, але я все одно тут.

Аурелія відчула, як її серце переповнюється від розради і захоплення, коли вона бачила, як Каель впевнено і рішуче проганяє чудовиськ, рятуючи їх. Він був сильним, незламним. Він не тільки був чудовим воїном, але і другом, готовим прийти на допомогу у найскладніші моменти.

Після того бою, коли все вщухло, батько мовчки спостерігав, а в очах Аурелії було змішане почуття подяки і болю. Її брат і Каель вже довели, що можуть захистити її, але батько так і не сказав жодного слова схвалення.

— Якщо хочеш вижити в цьому світі, ти повинна бути готова до цього сама, — сказав батько, повертаючись спиною і не дивлячись на них.

Ці слова залишалися з нею, і хоча вона тоді не зрозуміла їх до кінця, з часом вона усвідомила, чому її батько намагався виростити її таким чином — він хотів, щоб вона стала такою ж сильною і холодною, як і він сам. Але інколи сила не означала лише фізичну могутність. І навіть через роки, спогади про ті уроки самозахисту залишалися в її серці, як частина того, хто вона була.

Тепер, опинившись знову в цьому лісі, Аурелія відчула, як ці спогади активуються в ній знову. Це було не лише випробування її сили, це була справжня битва за виживання.

Голос Лукаса витягнув Аурелію з глибоких спогадів, які накрили її як хвиля. Вона відчула, як його слова, хоча й прості, пробили її думки, забираючи її з того минулого, що так яскраво з'явилося перед її очима.

— Аурелія, ти тут? — запитав Лукас, його голос був м'яким, але з ноткою занепокоєння.

Вона подивилася на нього і, немов прокидаючись від глибокого сну, відчула, як її серце б'ється швидше. Вона кивнула, намагаючись усвідомити, що відбувається навколо, і як її минуле впливає на її теперішнє. А потім, не сказавши ані слова, вона взяла його за руку. В її погляді з'явилася рішучість, і вона потягнула Лукаса вперед.

— Ідемо, — коротко сказала вона, намагаючись залишити позаду свої сумні спогади.

Вони швидко пішли через лісову дорогу, що вела з цього неприємного місця. Дорога була вузькою, і дерева з обох боків майже стискали її, ніби намагаючись затягнути їх у темряву. Та Аурелія не зупинялася, її кроки ставали все швидшими, і Лукас ішов поряд з нею, затримуючи її руку у своїй. Його присутність давала їй відчуття стабільності і підтримки, навіть попри те, що ліс здавався все більш непривітним.

Кожен їхній крок здавався важким, а ліс навколо почав здаватися ще глухішим і відчуженим. Вони йшли мовчки, обидва занурені у свої думки. Але ця тиша між ними була іншою — спільною, спокійною, як підтвердження того, що вони не один на один з цими небезпеками.

Аурелія відчула, як її серце б'ється спокійніше, коли вона бачила, як Лукас йде поруч, як її підтримка, на яку можна покластися, навіть у найтемніших куточках цього лісу.

Щось пронеслося в темряві лісу, яке моментально привернуло увагу. Аурелія чула швидке шурхотіння, і перед тим, як вона зрозуміла, що це, Лукас уже підняв голос.

— Що це було?! — закричав він, але його крик затихнув, коли Аурелія швидко схопила його за рот.

— Тсс... — прошепотіла вона, нахилившись до нього, її погляд був серйозним, а вуха знову стали фейськими, чутливими до найменших звуків. Вона слухала навколишню тишу, напружено вдивляючись у темряву лісу. — Ти не можеш видавати себе.

Лукас глянув на неї здивовано, але одразу зрозумів, що вона має на увазі. Він затамував подих, його серце билося швидше від страху, і він відчував, як вражаюча тиша навколо стала ще гнітючішою.

— Що це було? — нарешті, майже шепотом, запитав він, коли Аурелія трохи відсунулась від нього.

Вона знову подивилася в ліс. Вона не хотіла лякати його, але зрозуміла, що те, що пробігло поруч, могло бути набагато небезпечніше, ніж вони могли собі уявити.

— Це може бути одне з чудовиськ лісу. Вони тут. І вони стежать за нами, — сказала вона тихо, все ще дивлячись у темряву.

Лукас почав нервово озиратися, і Аурелія схопила його за руку.

— Нам потрібно йти, — сказала вона, швидко й без роздумів почала рухатись вперед.

Не пройшовши і кроку, Аурелія різко зупинилася, коли її тіло стикнулося з чимось твердим. Вона підняла голову і її серце завмерло.

Перед нею стояв Каель.

— Ну привіт, сестричко, — з усмішкою сказав він, але в його очах не було тепла. Він виглядав так, ніби повернувся з самого пекла. Його чорне волосся було розпущене, а погляд — холодний і безжальний.