Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Розділ 21 — Простіша правда

Ранок після весільної ночі приніс тишу та спокій. Ясмін прокинулася рано, відчуваючи тяжкість ночі, що не залишала її. Всі ці емоції, всі ці переживання, були більше, ніж вона могла витримати. Вона не відчувала жодного зв’язку з Керемом, і хоч серце її прагнуло зрозуміти цей шлюб, її розум знав — вона була чужою тут.

Тихо піднявшись з ліжка, Ясмін вийшла до вікна і побачила перші промені сонця, що проникали в кімнату. Все навколо було спокійним і втихомиреним, але її внутрішній світ не відповідав тиші навколо. Вона намагалася заспокоїтися, але розуміла, що шляху назад вже немає. Шлюб, який був більше вимушеним, ніж бажаним, став її новою реальністю.

Керем тим часом тихо вийшов з їхньої спальні і направився до іншої, знаючи, що все, що залишалося — це виконати обов'язок. Він зробив це без жодного емоційного піднесення, майже механічно. Він був спокійний, немов виконуючи якусь рутинну задачу. Він взяв простирадло і виніс його до батьків.

Батьки Керема та батько Ясмін сиділи в їдальні, радісно обговорюючи весільні приготування та подальші плани. Коли Керем увійшов з простирадлом, батьки усміхнулися, їхні обличчя виражали задоволення та гордість за виконану обіцянку.

— О, чудово! — сказав батько Керема, ледь не підскакуючи від радості. — Тепер ми можемо бути спокійні.

Батьки Керема почали хвалити Ясмін, мовляв, яка вона чудова невістка, і як вони задоволені її поведінкою. Все здавалося так, як має бути, хоча в душі Керема не було радості, тільки тяжка ноша.

За кілька хвилин до них вийшла Ясмін. Вона була трохи знервована, хоча й намагалася триматися спокійно. Обличчя її не виражало ані щастя, ані жалю — лише внутрішню порожнечу. Вона привітно усміхнулася, проте було видно, що все в її житті змінилося, і не на краще.

Батьки Керема й батько Ясмін знову звернули увагу на неї, запитуючи, як вона почувається і чи все добре.

— Як же чудово все вийшло! — сказала Таміра, мати Керема. — Ваша сім’я тепер в нашій родині. Сподіваємося, що скоро й онуки з’являться!

Ясмін не відповіла нічого. Вона усміхнулася, але внутрішньо відчувала, що її життя тільки починається, і не знала, куди воно її приведе. Шлюб, який здавався такою зручною формальністю для її батька, виявився для неї тюрмою, з якої не було виходу. І хоч вона не могла повернутися назад, її серце було переповнене сумом і розчаруванням. Усе, що вона колись мріяла, здавалося тепер таким далеким і нереальним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍