Марина Вітер - У темряві серця, Марина Вітер

          Минуло кілька років. Сен-Люміє відновлювався, і хоча в палацових залах все ще точились політичні інтриги, люди вже більше не боялися обирати власну долю. Ті, хто не прийняв нову еру, залишили місто, а ті, хто залишився, почали будувати нове життя, замість корупції й обману почали розцвітати відносини засновані на взаємоповазі й справедливості.

           Арман, Олівія та Елоїза жили в своєму маленькому домі серед лісу, де час минав повільно і спокійно. Їхнє життя було простим, але в ньому було щось більше, ніж будь-які багатства чи влада. Вони разом збудували майбутнє, де головним було не те, скільки грошей чи впливу вони мали, а те, що вони мали один одного.

         І хоча інколи Арман відчував тінь минулого, кожен ранок, коли він прокидався поряд з Олівією та дочкою, він розумів, що все, що сталося, було необхідно для того, щоб він став тим, ким є зараз.

— Я щаслива, — сказала одного вечора Олівія, дивлячись на його очі. — Ми знайшли своє місце в світі.

— Так, ми знайшли, — відповів він, усміхаючись, і притягнув її до себе. — І тепер я знаю, що означає справжнє багатство.

           Між ними панував спокій, саме той спокій, який вони заслужили, спокій, що був частиною їхнього вибору, спокій, який розцвітав у їхніх серцях, як квітка вночі — з надією, любов’ю та невимовною радістю.

          З того часу пройшло ще багато років, і навіть після того, як Арман залишив світ політики, його ім’я залишилось в історії, але не через інтриги чи славетні битви, а через силу змін, які він приніс у серцях тих, хто вірив у нього.

          І одного дня, коли Олівія запитала його, чи шкодує він про те, що відмовився від влади і величі, він відповів:

— Не шкодую, бо справжня велич — це вміння любити та бути вірним своїм переконанням і я знайшов це тут, з тобою.

          І так вони продовжували жити, в світі, де більше не було війни за трон, де не було місця для помсти чи зради, а була тільки любов, відданість і вірність — те, що справді важило.

Кінець