Nebula - Експеримент що знищив світ, Nebula

Глава дев'ятнадцята: ті хто не повернувся (частина 2)

Рін сиділа навпроти Є Сона, спершись спиною об стіну. Важко дихаючи після втечі, вона нарешті заговорила:

— Я теж когось оплакую.

Є Сон не здивувався. У цьому світі кожен втратив когось важливого.

— Хто це? — запитав він, не змінюючи виразу обличчя.

Рін опустила погляд.

— Мій брат.

Є Сон помітив, як її руки стиснулися в кулаки.

— Його звали Кай, — продовжила вона. — Він був молодший за мене на два роки. Завжди бігав за мною хвостиком, питав, як усе влаштовано, мріяв стати вченим.

Її голос затремтів.

— Коли почалася катастрофа, ми втекли разом. Але нас схопили. Одне з угруповань, яке ловило гравців для своїх експериментів.

Є Сон мовчав.

— Вони перевіряли, хто з нас має здібності. У мене не було нічого. А у Кая… у нього проявилася мутація. Він міг створювати бар’єри.

Вона затулила рот рукою, ніби боялася, що не зможе продовжити.

— Вони забрали його. А я не могла нічого зробити.

Тиша зависла між ними.

Рін міцно заплющила очі.

— Я шукала його. Шукала всюди. Дізнавалася про лабораторії, йшла по сліду. Але всюди… тільки порожні клітки і сліди крові.

Вона ковтнула.

— І знаєш, що найгірше?

Є Сон поглянув на неї.

— Вони використали його силу проти нього самого. Він не міг вирватися, бо його ж бар’єри не дозволяли.

Рін тихо засміялася, але в її голосі було лише страждання.

— Він помер, Є Сон. І я навіть не знаю, де його могила.

Є Сон відчув знайомий біль.

У цій реальності всі втратили когось.

Він подивився на неї і, можливо, вперше з моменту знайомства, побачив у її очах щось, що розумів.

— Я знайду тих, хто це зробив, — прошепотіла Рін. — І вони пошкодують.

Є Сон дивився на неї кілька секунд, а потім сказав:

— Я допоможу тобі.

Їхні втрати були різними, але біль був однаковим.

Вперше за довгий час він відчув, що, можливо, довіритися комусь – не така вже й помилка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍