Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Розділ 12.

Відтепер я Вікторія в іншому тілі. Назавжди…

Мої думки були про Мілінду. Я була значно старшою, мудрішою, досвідченішою, ніж вона. Бідна дівчинка, шкода, що вона так і не пожила, не побула щасливою. Все, що я про неї знала, говорило про те, що вона була достатньо одинокою дитиною. Відчайдушною і ризиковою, не хотіла прогинатися під обставини і боролася, як могла. Я пообіцяла собі, що буду прислухатися до себе, буду вірною її і своїм принципам і не дам більше ображати і маніпулювати. З такими думками я одягнулася в сукню, обміняну в Кет і вийшла з кімнати.

Сьогодні мене чекало нелегке випробування – зустріч із містером Кроулом. А що може краще підготувати до спілкування з хитромудрим, як не спілкування з істотами щирими та відданими? Тому я вирушила до Сніжка. Грек спритно осідлав коня, і вже за мить я стрімголов помчала крізь сріблястий серпанок ранкового туману.

Дивно, в минулому житті я ніколи не мала справи з кіньми, а тепер вершниця з мене хоч куди. Чи то пам’ять тіла передала мені вміння Мілінди, чи я просто завжди мала до цього хист? Сніжок, немов відчуваючи мої думки, лагідно торкнувся мене носом. Я пригостила його фруктами, що нагадували земні яблука, і в його глибоких очах побачила безмовне розуміння.

Попрощавшись із конем, я повернулася до своїх справ. Час було готуватися до зустрічі. Перебираючи сукні, я знову замислилася над їхньою надмірною складністю. Як би то так змінити фасон, щоб не викликати зайвих питань? Постійна присутність Кет у моєму вбранні почала неабияк дратувати – я звикла бути самостійною.

Ми з Греком прибули трохи завчасно, як того вимагали місцеві правила етикету. Жінка не мала змушувати чоловіка чекати – навіть якщо зустріч була призначена спеціально для неї. Я уявила, як це виглядає на побаченні, й не втрималась від усмішки. Саме в цю мить до мене підійшов містер Кроул.

— Я радий бачити вас у такому чудовому настрої, чарівна Міліндо. Дозвольте вашу ручку.

Він узяв мою долоню, обережно поклав її на свою руку, і ми неквапно вирушили в бік ярмаркової площі.

— Перша будівля зовсім поруч, вона найбільше відповідає вашому опису, — продовжив він, ведучи мене широкою мощеною вуличкою. — Якщо вона вам не сподобається, поїдемо каретою до іншої. Та я майже певен, що ця буде ідеальною.

Його тон був стриманим, діловим, без жодних улесливих ноток. Можливо, тому я почувалася поруч із ним досить спокійно. Чи то магічне втручання Кет досі впливало на мене? У будь-якому разі, ця зустріч не викликала в мені відторгнення.

Будівля й справді виявилася чудовою. Я оглядала її із захватом, подумки розміщуючи меблі, плануючи зони та уявляючи, як усе це працюватиме. Грек і містер Кроул мовчки спостерігали за мною, не втручаючись. Напевно, в ту мить я скидалася на поета, якого щойно відвідала муза.

— Дякую, містере Кроул, ви напрочуд точно вловили моє бачення, — озвалася я, зупинившись у центрі зали. — Це приміщення ідеальне. Коли я можу розпочати внутрішні трансформації? І які документи слід підписати, аби закріпити за мною право користування чи, можливо, викупити цю будівлю?

Містер Кроул загадково посміхнувся.

— Ми з вами будемо партнерами, Міліндо. Тобто не я особисто, а я, як представник міської влади. Нам вигідно вирішити це питання швидко, і головне – на довгий термін.

— Дякую за довіру, — я прийняла простягнутий мені ключ, відчувши приємне хвилювання. — Завтра зранку я б уже хотіла розпочати роботи.

— Так і буде. А поки що дозвольте скріпити наш союз чашкою чаю.

— Чудова ідея! Така подія варта невеличкого святкування.

Грек, отримавши знак, попрямував до ярмарку, аби забрати листи з побажаннями жінок. А ми вирушили до найближчої чайної.

Я замовила фірмовий чай цього закладу — він пахнув екзотичними травами, що розкривалися в повітрі заспокійливим і трохи казковим ароматом. У цій миті було все: нові можливості, зміни, іскра невідомого, що чекало на мене попереду.

— Ви сьогодні інша, Міліндо. Щось сталося? — голос містера Кроула був теплим, але уважним. Ледь відчутний дотик його пальців до моєї руки змусив мене підняти погляд.

— Ви також інший, — зауважила я, хитро заломивши брову і навіть дозволивши собі легку посмішку.

Він відкинувся на спинку стільця, спостерігаючи за мною з тим невловимим виразом, який неможливо було прочитати.

— Я довго думав про вас учора ввечері, — зізнався він. — Раніше я сприймав вас крізь призму слів Фредеріка і, можливо в минулому вас не розгледів. Але тепер зробив переоцінку. І мушу визнати: Фредерік зовсім вас не знає.

Я відчула, як у грудях щось неприємно стислося. Так, він мав рацію. Фредерік знав Мілінду – юну, наївну дівчинку, яка тільки починала відкривати цей світ. Але він не знав мене – ту, яка прожила вже довше життя… і навіть встигла померти.

— Тоді ми на рівних, — відповіла я. — Адже я також вас не знаю. І буду формувати свою думку лише на власних відчуттях.

Містер Кроул усміхнувся, але в його очах промайнуло щось більш глибоке, майже небезпечне.

— Чесно кажучи, учора я не лише змінював думку про вас. Я ще й мріяв про те, щоб поцілувати вас.

Я відчула, як обличчя спалахнуло жаром, ніби мені знову п’ятнадцять. Чорт забирай! Він не мав права змушувати мене почуватися такою вразливою.

Ця моя реакція, схоже, лише розважила його.

— І знаєте що? Я впевнений, що скоро здійсню свою мрію, — продовжив він, нахилившись трохи ближче. — Попереджаю вас, я збираюся залицятися до вас доти, доки ви не відповісте взаємністю.

У відповідь я лише звузила очі і, затамувавши гнів, кинула:

— Тоді попереджаю і я: вам буде ой як нелегко.

Він завис на мить, а потім розсміявся так щиро й дзвінко, а на його щоках з’явилися ямочки, і він раптом здався мені зовсім юним хлопцем.

Але наступний його рух змусив мене напружитися. Він обережно підніс мою руку до губ і ледь-ледь торкнувся її, не відводячи погляду від моїх очей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍