Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава IX

Шилу привели до замку в тронну залу. Там вже чекав Менсок із Кардоком та Ромуелем.

- Ваша Ясність, був дуже густий туман, він нібито насувався і з узбережжя, і зі сторони моря. Але коли на узбережжі туман  розбило чорною хвилею, ми побачили ось, її. - доповідав офіцер, вказуючи на Шилу.

- О, та це Шила! Нарешті ми спіймали хоч одну утікачку. Дівчино, ти розкажеш нам де твоя повелителька? Бо якщо не розкажеш я буду довго катувати тебе, поки ти сама не видаси таємницю!

- Я не знаю де вона поділася - відповіла Шила-Вігдіріс.

- То що ти робила на узбережжі?  - не припиняв допитувати Менсок.

- Ховалась від вас. - Швидко відповіла Вігдіріс.

- Відведіть її до підземелля, закрийте там. Я подумаю, що з нею робити.- віддав наказ Аразі.

Ромуель дивився на усе це і все більше розумів, що не хоче, щоб дівчина залишалась в лапах герцога. Хлопець увесь час ловив її погляд, жадно хотів дивитися в її глибокі, наче омут, очі. Він навіть і не замислювався над тим, що вона втікачка, що вона допомагала Керіа, це вже було не важливо, неважливим став і Менсок, неважливою стала аразійська кров.

- Сподіваюсь вона розповість нам де Керіа Віналі, нічого, посидить трохи в темниці. Я думаю не дійде до тортурів. - хижо поглянув услід Вігдіріс Менсок.- Таке личко та тіло не хотів би зіпсувати, може зроблю її своєю наложницею. Ти ж не проти Ромуелю?

- Навіщо тобі дівчисько? В тебе буде Керіа. - буркнув молодший Аразі.

До зали увійшов Нейлі. Кожного разу, коли Ромуель бачив Нейлі у нього виникала думка про те, яка крижана ця людина, безкольорова та безтілесна. Становилось навіть моторошно і неприємно від голосу, погляду Нейлі.

- Я хочу поговорити з вами наодинці, Ваша Ясність - чорнокнижник підійшов до герцога Аразі впритул і майже прошепотів - Пам’ятаєте нашу розмову про силу меча Олдера? Зараз час все обговорити.

- Так, Кардок і Ромуєль залиште нас із Нейлі. ..

Ромуель і Кардок покинули тронну залу.

Як тільки двері за чоловіками зачинилися Нейлі продовжив розмову.

- Треба скоріше призвати Чорного Дракона, треба скоріше провести обряд. Чим більше проходить часу, тим далі від нас Керіа і меч Олдера. До півночі кілька годин, тож у північ вийдемо на центральну лоджію, вона висить прямо над морем і наче створена для спілкування з драконами.

 

Ромуель не міг покинути думки про Вігдіріс. Він думав про те, як визволити її, як допомогти їй втекти від Менсока, але він розумів, що тоді і він стане втікачем і Менсок ніколи не пробачить йому зраду. Вже було пізно та Ромуель не спав, він ходив по кімнаті взад вперед, наче поранений звір. Та тим часом наближалася північ.

Нейлі не дарма вибрав саме цей час для обряду, він все прорахував. Це була північ чорного місяця. Саме в цей час сила Чорного Дракона була величезною, наче сила океанської хвилі, проведений саме в цей час обряд самий сильний.

Нейлі та Менсок вийшли на лоджию, яка була освітлена факелами, завдяки цьому здавалось, що вогники від факелів мерехтять у морських хвилях.

Нейлі здійняв руки до неба почав закликати Чорного Дракона.

- Велика, сама чорна душа закликаю тебе. Чорний Драконе ти повинен розповісти мені, що потрібно зробити Менсоку Аразійському, щоб здобути велич твою, силу твою!

Води моря біля Кабору стали чорними, неначе із самих глибин повстало страшне та  водночас прекрасне, величезне створіння. Його луска виблискувала, наче чорні кристали, очі були золотого, металевого кольору.Дракон нібито був породженням чорної глибини. В  очах була і сила, і злість, і наче сам час був  його уособленням.

- Я чую тебе, Нейлі. У герцога в підземеллі є дівчина, він повинен привести її на обряд. Я відчуваю, що вона повинна стати його жінкою,  перед чорною безоднею вони повинні скласти обітницю. А зараз Менсок подивись в мої очі!

Герцог уже не міг чинити спротив. Він не міг відірвати погляд від Чорного Дракона.

Наче чорна хвиля обійняла герцога, огорнула, захопила його. Вони стали наче єдиним цілим, Дракон та Менсок Аразі. В цю мить герцог шкірою, кожною клітинкою відчував темну, найчорнішу безодню, він відчував, як сам становиться цією безоднею. Ця безодня не мала ні почуттів, ні тепла, ні душі, навіть думок. Вона була сповна злоби, помсти, чорної криги і це все мало неймовірну руйнівну силу. Мабуть, звичайна людина не зможе витримати такої кількості темряви та криги в душі. Як казав Нейлі, на це спроможна тільки людина із чорною душею. Це руйнує, це розриває серце, плине по венах, руйнує все навкруги.  Ця сила наче стала самим герцогом Аразі, він ввібрав її, вона стала його душею.

Коли все скінчилось герцог стояв навколішки, мокрий від морської води, груди були розвернуті, наче розкриті назустріч вітру. Погляд був відсутній і пустий, в очах була та сама глибока чорнота. Так він протримався декілька секунд і впав без пам'яті на підлогу лоджії.

Нейлі покликав охорону.

- Допоможіть герцогу. З ним усе гаразд, йому попросту потрібно відпочити. Віднесіть його в покої і не турбуйте до ранку.

Коли охоронці із Менсоком покинули лоджію, знову Нейлі почув голос Чорного Дракона.

- Це не буде справжній Чорний Дракон. Він  лютіший і сильніший за свого батька. Але лють його батька була від розпачу, від втрати кохання усього життя, він не бачив сенсу жити без Мілери, він бажав помсти і це зробило його кам’яним та жорстоким. Цей же справжній жадібний, жорстокий, найтемніший! Аразі буде відродженням темряви, але не Драконом, він лише слуга темряви! Щось не те з Менсоком, може він не однієї крові з Вілуаром? Мілера любила Вілуара і тільки той хто її любив, або його кров, тільки це давало змогу стати Драконом. Та ще потрібно провести обряд із Хранителькою меча Олдера. Я відчуваю, що ця дівчина проллє світло на останню ланку цього ланцюга. Він повинен прийти з нею коли буде останній день чорної луни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍