Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Володарка Кабору довго вдивлялась в полум’я та раптом її повіки опустилися і наче крізь сон Керіа почула голос:

- Ваша Величність, йдіть за вогником

Повелителька відкрила очі, подивилась на Ліно.

- Нам треба йти. Мені було видіння. Ми повинні йти за вогником.

Раптом від вогнища відділився маленькій вогник. Повелителька не могла відвести від нього очей, він був наче тендітна маленька дівчина, навіть нагадав  їй Шилу. Вогник затанцював перед Володаркою і став “звати” її за собою. Керіа накинула плащ, підняла очі на Ліно.

- Раднику, збирайте загін і ходімо за вогником...

- Гаразд, Ваша величність. Та я повинен вас попередити, узбережжя дуже ретельно охороняється, ми не проскочимо крізь охорону.

-Я відчуваю, що цей вогник виведе нас.- сказала Керіа и рішуче пішла за вогником.

“Так, Керіа, так! Я виведу вас” - думала про себе Вігдіріс. Саме вона була вогником. -”Я призову співочий туман, я виведу вас.”

Керіа з Ліно та загоном знову йшли довгим темним коридором, попереду завжди був маленький вогник. Керія і Лино придивлялись до вогника, їм здавалось, що щось є знайоме в цій маленькій пелюсточці полум’я. Нарешті вони добралися до виходу на узбережжя. Тут на виході їх зустрів густий туман, він був наче зітканий з чарівної музики. В тому тумані нічого не було видно, але їх вів вогник.

- Подивіться, Нейлі, який туман! - з тривогою в голосі звернувся до чорнокнижника Менсок. Вони вдвох стояли на балконі. - Нічого не видно! Керіа може скористатися цим!

- А як же, Ваша Ясність... Так і є. То незвичайний туман. То співочий туман...

Чуєте тихеньку мелодію, то чари співочого туману. Але я призову Чорного Дракона, сподіваюсь ми зможемо  розвіяти ці чари. Думаю чарівник Вонг не з ними, бо він зараз зайнятий допомогою Смарагдовому герцогу. Тож я не думаю, що чари чаклуна, який допомагає Керіа непереможні. Цей чаклун, або чаклунка тільки набирається сил, бо усіх сильних чаклунів Співочого туману ваш батько знищив.

  А про себе додав: “Тож подивимось, Вонг, кого і чому ти навчив..”- та озлоблена усмішка не зникала з його обличчя.

 Нейлі здійняв до гори руки і голосно почав читати закляття:

- Закликаю тебе, сама чорна душа у всесвіті, найтемніший Володарю, мій Чорний Драконе! Закликаю тебе, щоб ти розвіяв цей туман! Покажи мені хто там!

 Хвилі моря зробилися чорними й високими, із самої страшної глибини піднявся Чорний Дракон.

Тим часом до узбережжя наближалися кораблі  Смарагдового герцога.

Елмарт з Вонгом та Келліром стояли на палубі і вдивлялися в далечінь. Елмарт через підзорну трубу роздивлявся узбережжя.

 - Дивіться, там на узбережжі густий туман! - показуючи у бік Кабору  схвильовано говорив Смарагдовий герцог.

- Елмарт, то не простий туман. То якийсь чарівник, знайомий з магією  Співочого туману. Але хто?! Нікого ж не пожалів Вілуар. Хто міг опанувати силу співочого туману... Спускайте шлюп, посилайте загін до берега, а я сховаю його у тумані.

Керіа із загоном йшла за вогником крізь туман. Завдяки вогнику вони бачили шлях. Володарка вже була на узбережжі й побачила шлюпку, на якій був загін, відправлений до Елмарта.

- Сюда, Повелителько! - почула вона голос.

Керіа зайшла в шлюпку, за нею почали заходити охоронці та Ліно. Вогник танцював взад вперед, висвітлюючи їм шлях.

Та раптом величезна чорна хвиля накрила узбережжя. Шлюпка з Керіа і загоном залишилась під захистом туману, а маленький вогник не зміг втримати свою магію і...

В цю хвилину усі побачили, як вогник впав на пісок і перетворився на Шилу. Керіа закричала. Вона зрозуміла, що її маленька Шила прийшла захистити і допомогти їй.

Дівчина лежала на піску, її дуже сильно вдарила чорна хвиля, тепер вона була не схожа на вогника, вона була наче поранене пташеня...

 - Допоможіть їй! Ми не можемо її покинути! - кричала крізь сльози Володарка Кабору. Та до Шили - Вігдіріс підбігла охорона Менсока, вони схопили дівчину і потягли у замок.

 - Ми нічого не вдіємо - з розпачем в голосі заговорив до Керіа Елмарт. - Я Повернусь і визволю її. Але, по-перше, ми повинні відвезти тебе, сестро в безпечне місце.

Елмарт стискав у руці медальйон з камінцем подарованим Шилою.