Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава VIII

Тільки но над Землею Зорепадів встало сонце, в маєтку Вонга почалися приготування до відплиття. Кораблі давно вже стояли полагоджені і в трюмах було повно провізії, Вонг зробив це за ніч, за допомогою магії, не будь він чарівником...

За сніданком Елмарт думав про майбутню подорож, думав про Менсока, чи зможе він допомогти Кабору, чи побачить він  Шилу. Він сумував за нею, невідомо чому, він часто згадував її. Ні це не було кохання, вона була для нього щонайрідніша, вона була для нього наче сестра.

За кілька годин ескадра Елмарта знову вирушила до Кабора. На Землю Зорепадів спустився густий, в’язкий туман, нічого не було видно за два кроки.  Тільки для Елмарта був вільний шлях, наче тунель із світла. Вонг призвав співочі тумани  сховати кораблі він очей чорнокнижників. Під прихистком туману ескадра Смарагдового герцога покинула Землю Зорепадів.

Але тим часом до свого палацу повернувся  Нейлі. Наблизившись до вікна, чорнокнижник помітив туман і фізично, шкірою почав відчувати тиху мелодію.

Він побіг на балкон, який був розташований на самій високій башті палацу. Той балкон наче висів над чорними хвилями моря.

Нейлі підійшов до краю...

- Що це, мій господарю? Що це, Чорний драконе? Хоча я і сам здогадався... Серед нас був чаклун з островів Співочого туману!? Вони ж давно загинули! Твоя сила заволоділа тоді серцем Вілуара Аразі і зробила його чорним! Ти все зробив, щоб він був найлютіший і найсильніший, щоб він знищив їх всіх, щоб на світі залишились самі чорнокнижники, щоб тільки чорнокнижники були найсильніші, були єдині чаклуни на всій землі!

Він дивився на великі, чорні хвилі під баштою. Нейлі чекав відповіді. Хвилі становились все більше і більше, все чорніше і чорніше. Голос залунав з під темних хвиль

- Так і буде, чорнокнижнику! І ти станеш володарем усіх земель. Звідки взявся цей чаклун, я ще не зрозумів, але я, як завжди, буду з тобою, допоможу тобі стати єдиним володарем обох мечів. Але доки вони під покровом туману, я не владен над ними. Це інша магія, це магія туманів, магія сильнішого з нас,  магія Олдера.

- Тож мій Володарю, я повинен бути поряд із Аразі і все зроблю, щоб він добрався до меча Олдера. Але ж ми повинні не дати йому скористатися силою Олдера, бо вона належить мені.

Нейлі знову відкрив свою  чорну книгу на сторінці з монетою Аразії, доторкнувся долонею до символів і миттю опинився біля Менсока Аразі.

 

Герцог не чекав появи Нейлі. Він знову і знову прогулювався взад вперед по тронній залі Кабора.  Коли чорнокнижник опинився за його спиною, він аж здригнувся від несподіванки.

- Якісь новини, Нейлі? Знайшли Керіа чи Шилу? - роздратовано спитав Менсок.

- Ваша Ясність, до Кабору, як ви знаєте, вирушив Смарагдовий герцог. Я намагався йому завадити, але йому вдалося непомітно покинути Землю Зорепадів. Хтось допомагає їм, і це чаклун Співочого туману.  Потрібно дуже ретельно пильнувати узбережжя. Вони припливуть за Керіа  і ми зможемо їх спіймати, але ми повинні не дати їм її знайти.

- Як їм вдалося втекти?- ще більш знервовано продовжив розмову герцог.

- Вони користуються магією туману, їх неможливо вистежити. Але Керіа, коли буде пробиратися до узбережжя, не буде захищена цім чаклунством.

- Я посилю охорону узбережжя - відповів Менсок.

- Ні це не допоможе, ви повинні впустити в серце Чорного Дракона, повинні стати з ним єдиним цілим і він буде тут, він відчує їх, і зможе, з вашою допомогою, спіймати Керіа. Тоді дорога до меча Олдера буде відкрита для вас.

- То як я зможу це зробити?- розгублено запитав Менсок.

- Ваш батько був Чорним драконом, в його грудях билося серце Чорного дракона. Ви його син, в вас кров Чорного Дракона, але вона ще спить  і ви можете стати таким. Ми проведемо ще одне посвячення, ще один обряд.- ховаючи злісну посмішку просичав Нейлі.

- Гаразд, що потрібно для обряду?

- Я призову Чорного Дракона до Кабору, він розповість, як приготувати обряд. - відкланявся Нейлі.

 

 Повернемось до нашої Вігдіріс . Після видіння вона прийшла до тями. Вона все ще була у печері біля меча.

- Я показав тобі твоїх батьків.

- Я не зрозуміла, Полум’я! Моя мама була Лакміліс - дівчина інстинктивно торкнулася браслета на зап’ястку. - мій тато Догмунд, вони загинули від аразійців.

- Ні дівчинко, то браслет Мілери. Вона твоя мати, її вбив твій дідусь Маріель. Догмунд і Лакміліс приводили тебе до печери Олдера, бо знали що ти Хранителька і прийде час, коли ти візьмеш до рук меча.  Вони любили тебе, захищали тебе, але від твого батька, Вілуара Аразі, не змогли захистити. Вілуар став тим ким створило його призначення, чорним драконом.  Чорний дракон був його кров’ю, був його життям. Рано чи пізно так повинно було статися і тому не можна було допустити, щоб меч Олдера потрапив до його рук. Візьми меча в руки та виконай своє призначення. Тобі допоможе людина з рубіновим амулетом, амулетом Лакміліс. А зараз, Вігдіріс я поверну тебе у замок Кабор. Не викривай себе, просто допоможи Керіа, а вона допоможе тобі зустріти чарівника з рубіном.

 

Тим часом Керіа грілась у вогнища, чекала коли вони зможуть вийти звідси. Ліно мовчки сидів поряд. Усі чекали звістки з мису Зорі, щоб сісти на корабель і покинути Кабор, але Менсок підсилив охорону узбережжя і жодне судно не в змозі підійти до мису Зорі непоміченим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍