Тарас Алексієнко - Зниклі безвісти, Тарас Алексієнко

– Так, дуже втомився... Чесно кажучи з незвички було важкувато.

– Нічого, це корисна втома.

– До речі, я знайшов за кормою уламок авіалайнера з написами на ньому англійською та грецькою мовами.

– Цікаво... Це, бува, не залишки того самого літака, що під час виконання перельоту з Києва до Афін безслідно згинув у цих самих водах? Про нього ще у всіх новинах сурмили десь з пів року тому.

– Цілком можливо... – задумливо відповів Нестор. – Я добре пам'ятаю ту авіакатастрофу. Мої колеги намагалися тоді зібрати про неї матеріали, але так нічого важливого й не розкопали. У підсумку в них виявилося більше запитань, ніж відповідей.

– Зрозумів, давай тоді завтра теж разом із тобою вийдемо назовні й навідаємося на корму. Там уже подивимося на твій уламок, сфотографуємо його та після цього докладно доповімо про все це капітану.

– Домовилися.

Акванавти попрямували до шлюзу, несучи удвох важкий жовтий мішок зі зразками.

● ● ●

Ввечері Нестор зайшов прийняти душ у санвузол. Він поніжився кілька хвилин поспіль під сильними гарячими струменями, зганяючи з себе втому після напруженого дня.

В кабінці хлопець з подивом побачив лише одну велику пластикову пляшку з дозатором, на якій було написано "Гель-Шампунь". Виявилося, що це був універсальний засіб для миття одразу волосся та тіла.

Вийшовши з душової кабіни, Нестор зупинився біля великого фена-сушки. Автоматично ввімкнулися вентилятори, обдуваючи його пружними гарячими потоками повітря з голови до ніг.

Повертаючись до себе в каюту, журналіст вирішив із цікавості зазирнути на центральний пост. Його завжди тягнуло до складної апаратури, що загадково переморгувалася різнокольоровими вогниками, світилася екранами та цифровими індикаторами. Хлопцеві навіть іноді здавалося, що вона жила своїм власним загадковим і незбагненним життям, яке вдихнули в неї творці-інженери.

Нестор пригнувся, звично переступив через комінгс перебіркового люка й увійшов усередину.

У відсіку керування не було нікого крім гідроакустика, який сидячи в навушниках усе ще ніс свою самотню вахту, до кінця якої залишалося вже менше години.

– Ну що, мовчать глибини?... – почав було Нестор жартівливо, але тут же змовк, бо Гнат попереджувально підняв руку.

Гідроакустик зосереджено натискав кнопки та час від часу крутив верньєри. По його напруженому обличчю було видно, що він до чогось дуже уважно прислухався. На екрані перед ним рухалася всього лише одна тонка переривчаста лінія звукової спектрограми.

Нарешті Гнат стягнув із лівого вуха навушник і напівголосно вимовив:

– Акустичний контакт... Я засік іншу субмарину...

– Субмарину?! – здивувався журналіст.

– Так... За пеленгом 287 градусів чую шум гвинтів підводного човна, – він вказав на рухому спектрограму на екрані. – Звук його двигунів дуже слабкий. До того ж переривчастий та супроводжується безліччю перешкод. Я зараз намагаюся розібратися що тут до чого.

Гідроакустик клацнув тумблером, вмикаючи гучномовець. Центральний пост наповнив шум, через який виразно пробивався розмірений гул іншого човна.

– Я с початку було подумав, що це хвилями пошкодило і зірвало з місця гідроакустичний бакен. Внаслідок чого він почав дрейфувати, передаючи хибні сигнали, – розповів Гнат. – Але потім зрозумів, що це інша субмарина, оточена незвичними перешкодами, що дивним чином спотворюють акустичні сигнали.

Гідроакустик увімкнув активний гідролокатор, який надсилав потужні звукові імпульси, виявляючи інші судна та природні підводні перешкоди. Ззовні човна долинула низка гучних звуків "пінг", "пінг", "пінг"...

На круглому екрані перед Гнатом почала описувати коло зелена лінія. У лівому верхньому секторі дисплея виникла напівпрозора тремтяча крапка відлуння сигналу.

В цей момент на пост керування влетіли капітан, старпом та інженер. Буквально за кілька секунд до них приєднався професор Токар. Всі вони здивовано втупилися на завмерлих біля пультів керування Гната та Нестора.

– З якої причини було задіяно активний гідролокатор?! – суворо запитав Леонід Іванович.

– Я виявив неідентифікований підводний човен у безпосередній близькості від "Гідросфери". Для того, щоб уникнути зіткнення, я вирішив попередити їх й надіслав звукові імпульси.

– Ти все правильно зробив, – схвалив капітан, розглядаючи екран гідролокатора. – Доповідай обстановку.

– За пеленгом 287 градусів на відстані 240 метрів виявлено об'єкт, що має дивні властивості. Він лише частково відбиває звуковий сигнал, – гідроакустик вказав на напівпрозору точку на дисплеї. – Ось, погляньте самі.

– Субмарина... Йде малим ходом... Мабуть, військова... – вголос розмірковував Данило. – Тільки цього нам ще не вистачало.

– Судновий час? – запитав Леонід Іванович, не відриваючи погляду від крапки на екрані.

Нестор не одразу зрозумів, що капітан звертався саме до нього. Бо це власне він ненароком затулив собою вмонтований в сусідній пульт годинник.