Тарас Алексієнко - Зниклі безвісти, Тарас Алексієнко

– На жаль, люба, часу зовсім обмаль. Хоч нам і дали широкий повітряний коридор та відвели далеко вбік маршрути інших літаків та гелікоптерів, але все ж таки нам краще перестрахуватися й летіти засвітло, бо наш радар не в змозі побачити земну авіаційну техніку.

Зібравши нашвидкуруч деякі речі, дорослі та діти зайняли місця у гвинтокрилі. Другий пілот простежив, щоб усі пасажири пристебнулись і видав їм навушники.

Льотчики запустили двигуни. Машина легко відірвалася від асфальту, залишаючи Затоку далеко позаду. Всю зворотну дорогу розмови в пасажирському відділенні не змовкали ні на мить. За обговоренням цілої купи подій, що відбулися за останній місяць, друзі навіть не помітили, як швидко промайнув час. Невдовзі гелікоптер наблизився до Херсону і почав знижуватися.

Червоний гігант зник за горизонтом. Стало швидко темніти. На сході розгоралися зоряні розсипи.

– Посадка через п'ять хвилин, – повідомив командир повітряного судна.

Пролітаючи над містом, вони ще здалеку побачили яскраве світло. Це в таборі розмістили та запалили на щоглах прожектори, висвітлюючи територію стадіону й заодно вказуючи потерпілим людям дорогу до порятунку.

– Гвинтокрил, це Форпост! Посадку в таборі дозволяю, – друзі почули в навушниках повідомлення диспетчера с землі. Це ДСНСники встановили на щоглі штирову антену дальнього зв'язку й табір вперше вийшов в радіоефір.

– Прийнято! – відповів командир.

Гвинтокрил накренився та зробив розворот, облітаючи по колу стадіон. Друзі припали до ілюмінаторів, з цікавістю розглядаючи табір. Вони побачили внизу багато людей, що снували навколо машин і великих наметів, у вікнах яких горіло світло. Кухар готував вечерю, стоячи на підніжці польової кухні. Двоє ДСНСників, що в цей час поралися на майданчику однієї з щогл, розгорнули на ній український прапор. Над чорною міською забудовою замайоріли синій та жовтий кольори.

Один із рятувальників, відійшовши в саму дальню частину стадіону, почав махати гелікоптеру двома червоними світлосигнальними жезлами, вказуючи на місце для приземлення.

Роздивляючись все це, Нестор зрозумів, що під ними вже розташовувався не просто форпост, а нехай поки що крихітне, але все ж таки справжнє містечко – перший оплот людської цивілізації на дубль-Землі.

Кінець