Квін Тесс - По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс

- Вибач, - посміхнувся Джун, відкриваючи дверцята машини, - нічого не зміг з собою вдіяти, хотів побачити твою реакцію на подарунок, до речі ти просто неймовірно виглядала.

- Дякую, - по обличчю розлилась червона фарба.

- Хоча зараз, біля мене, ти виглядаєш ще краще, - він підняв мою руку, залишаючи на ній легкий поцілунок.

- Ну досить, а то я подумаю, що ти знову пʼяний.

- Хахахх, думаєш, що я можу говорити такі слова тільки під дією алкоголю? - його сміх викликав мурах по всьому тілу.

Коли я зайняла місце на задньому сидінні, він повільно нахилився. Очі почали прикриватися, запах фіалки та спецій огорнув мене не гірше будь-якого алкоголю. Пульс пришвидшився, і я була певна, що він зараз мене поцілує.

Але ні, більше ніж сюрпризи, чи мене, цей чоловік обожнював наді мною знущатися. Клацнув замок ременя безпеки й Джун з посмішкою чеширського кота, підморгнув мені й закрив дверцята.

- Охх, - я відкинулась на спинку.

На водійському кріслі сидів чоловік, напевно водій, якого я одразу не помітила. Я вже збиралась привітатися, як дверцята з іншого боку відкрилися і Джун сів поруч на задньому сидінні. Без зайвих слів ми поїхали в невідомому для мене напрямку.

Хвилин через пʼятнадцять ми зупинилися на пустій площі, яка була для паркування, але зараз тут було пусто. Взимку тут влаштовували автоялинки, а через те, що це була найвища точка в місті, відео з дронів на фоні міста з мільйонами вуличних ліхтариків - були неймовірними.

Джун вийшов з машини, обігнув її й запросив вийти мене:

- Можеш закрити очі на декілька хвилин? - запитав він.

- Якщо ні?

- То я тобі їх завʼяжу, - куточок губ піднявся в єхидній посмішці.

Я слухняно зробила те, що він просив. Врешті, щоб запевнитись, що підглядати я не буду, він розвернув мене в інший бік від машини.

До мене доносились тихі звуки, як відчинялись і зачинялись двері машини, а Джун тупотів з одного боку в інший.

- Готово, - сплеснув він долонями, - іди сюди, тільки очі не відкривай.

Він взяв мене за руку й провів, як я думала, до краю прощі.

- Ти ж не хочеш мене скинути вниз? - запитала я.

- Ох, Весто, тоді мені б довелося стрибнути за тобою, - несподівано його шепіт пролунав прямо біля вуха, примушуючи мене сіпнутись й істерично засміятися, - а тепер відкривай очі.

Фатальною помилкою було вважати, що він покаже мені вогники нічного міста, в якому я жила все своє життя.

Натомість я стояла перед розкритим багажником автівки. Він був прикрашений гірляндою, яка миготіла приємним затишним світлом. Заднє сидіння було складене, а поверх лежала купа теплих простирадл та подушок, в усіх відтінках веселки. По центру стояли різних розмірів пакування з їжею, та великий термос, глибокі білі чашки з чорними крапками, та книга, яка була по розміру більше від стандартного, обкладинка була фіолетового кольору, із зображеною на ній дівчиною в традиційному корейському вбранні.

- Охх, Джун, - видихнула я останнє повітря з легенів, - це…

- Радий що тобі подобається, - тихо промовив мені на вухо, і я точно знала, що він посміхається.

Я потянулась до книги. Всередині, крім тексту була купа різних кольорових зображень, відповідно до сюжету, і руки почали свербіти від бажання відкрити першу сторінку й почати читати прямо тут.

- Хахах, так і знав, що тебе заманить книга.

- Як для менш ніж тижня знайомства, ти добре мене знаєш, - відповіла я.

- І хочу дізнатися більше, - прошепотів він, - як щодо вечері, глінтвейну й розмови?

Джун турботливо допоміг мені залізти в багажник. Запропонував огорнути мене простирадлом, на що я відмовилась. Забрався сам. Відкрив по черзі всі пакування з їжею, запрошуючи мене першою вибрати те, що буде до вподоби. Розлив по чашках гарячий глінтвейн і поставив акуратно поряд. Жодної ніяковості, з якою ми стикалися вчора вранці більше не було. Затишок місця, краєвид нічного міста, паруючий глінтвейн та він. Джун. Той самий мій Незнайомець, робив побачення магічним.

Ми розмовляли… Розмовляли про улюблені книги, про фільми та серіали, через що він кожного разу дивувався, а я сміялась від того, що майже нічого не бачила з його списку: “Обовʼязково до перегляду”. Розмовляли про наші сімʼї та друзів, хоча розмова зайшла в тупик, коли ми дійшли теми наших робот.

- Ти ж не якийсь мафіозі? - запитала я.

- Ох, Весто, я точно колись забороню тобі читати всілякі триллери, - зітхнув він, - я не мафіозі, просто… Я розкажу тобі все, добре? Пізніше…

Я лише знизала плечима. Щоб він не приховував, сьогодні мені було все одно. Та навіть якби він і був тим самим страшним мафіозі, зараз мені було б байдуже. Важливі ми, тут і зараз. А навколишній світ, хай чекає і заздрить, допоки ми туди не повернемося.

- Потанцюєш зі мною? - запитав він поглянув на годинник.

- Що? Я? Емм…

Він щось натиснув в телефоні, і з динаміків машини почала лунати повільна мелодія. Джун виліз з багажника, й простягнув мені руки допомагаючи послідувати за ним. Сильні руки підхопили мене за талію і не відпускаючи, Джун ледь не проніс мене кілька кроків до краю площі. Хвилину він кружляв мене, поки я істерично намагалась не віддавити йому ноги. Сміх пробирав його тіло від моєї зосередженості на процесі:

- Готова? - посміхаючись запитав він.

- До чого? - здивовано я підняла на нього погляд. Джун зупинився дивлячись кудись вгору.

В ту ж мить, десь залунали звуки феєрверку. Небо освітилося різнокольоровими спалахами, які спочатку в різнобій мерехтіли, а потім почали збиратися у візерунки: стаканчик кави, одна книга, друга, знову кава, величезне червоне серце на все небо, в середині якого спалахнув надпис: “Хочу завжди бути з тобою”.

Затамувавши подих, я дивилась на все це, не в змозі нічого сказати. Погляд Джуна був прикований до мого обличчя. Його посмішка сяяла. Палець ніжно торкнувся моєї щоки витираючи одиноку сльозу радості.