Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Я затримаю їх. Але я повернуся за тобою.

Катя в паніці замотала головою, її пальці стисли його руку ще міцніше.

— Ні! Я не піду без тебе!

Руслан нахилився і ніжно поцілував її в губи, його голос був сповнений переконаності.

— Ти повинна. Я повернуся. Я одружуся з тобою, чуєш?

Катя здавлено дихала, її очі наповнилися сльозами, але Сем схопив її за плечі і потягнув геть.

— Катю, ходімо!

Руслан розвернувся і кинувся назустріч стражникам, готовий дати їм бій.

Але раптом із тіні з’явилися дві фігури.

Баро і Таро—циганські бандити, яких найняла Брітні.

Один з них вдарив Руслана по голові важким предметом.

— Аргх… — він спотикнувся, схопившись за голову, його погляд затуманився.

Другий бандит вчепився в його плечі.

— На добраніч, принце!

Наступний удар був сильнішим.

Перед очима Руслана все потемніло, його тіло похитнулося.

Він рухнув без свідомості.

Катя, вже добігши до лісу, різко зупинилася.

— Руслан?! — вона обернулася, але його ніде не було.

У цей момент стражники наздогнали її, міцно схопивши за руки.

— Ні! Пусти мене! Де Руслан?!

Зоя, Сем і Софія також опинилися в полоні.

Катя відчайдушно озиралася навколо, шукаючи очима свого коханого, але його ніде не було.

Її серце стиснулося від страху...

Де він? Що з ним зробили?

 

У королівських кімнатах ніч була наповнена напруженим мовчанням.

Принц Оману сидів біля вікна, його обличчя було затьмарене невдоволенням.

Він знав, що Сибіл приховує щось.

Коли він повернувся до неї, його голос був холодним:

— Ти обманювала мене.

Сибіл опустила голову, її пальці стисли тонку тканину сукні.

— Я не хотіла…

Але принц підняв руку, змушуючи її замовкнути.

— Ти приховала правду. Але в цьому дворі немає місця для брехні.

Сибіл відчула, як холод пробіг по її шкірі.

Вона знала, що тепер її доля у його руках.

 

Під час світкуванні весіллі емір Ібрагім прийняв дзвінок від слуги Ахмеда.

Його обличчя відразу потемніло від гніву, коли він почув новину.

— Що ти сказав?!

Ахмед нервово відповів:

— Ваша Величносте, Катя допомогла своїй матері втекти. Її схопили разом із друзями.

Очі Ібрагіма спалахнули люттю.

— Ця дівчина знову завдає мені проблем!

Він різко підвівся, його кроки були важкими і рішучими.

— Я приїду особисто розібратися з цим.

Слуги обмінялися тривожними поглядами, розуміючи, що ця ніч у палаці Аль-Шаф стане вирішальною для всіх.

Катя не могла заспокоїтися.

З кожним кроком її серце стискалося все сильніше, ніби вона відчувала, що втратила не тільки Руслана, а й частину себе.

Стражники вели їх назад до темниці, не звертаючи уваги на її відчайдушні спроби вирватися.

— Руслан, де ти?! — прошепотіла вона крізь сльози, ніби сама не вірила в те, що сталося.

Зоя, намагаючись бути сильною, нахилилася до доньки.

— Не переживай, Катю. Ми знайдемо його. Ми не залишимося тут назавжди.

Софія, що стояла поруч, також намагалася її заспокоїти.

— Зараз не час для паніки, Катю. Треба думати, як вибратися звідси, поки королівська сім’я не прибула.

— Він не міг просто зникнути, він обов’язково повернеться за нами.

Катя ледь помітно кивнула, але її думки не покидали Руслана.

Вона знала, що якби не його рішення затримати стражників, вони б не змогли втекти.

Але тепер його доля залишалася невизначеною.

Їх замкнули в одній із найхолодніших камер темниці.

Зоя сіла на підлогу, обхопивши коліна, а Катя підійшла до ґрат, намагаючись розгледіти хоч якісь ознаки життя в цьому мороці.

Тиша була оглушливою.

— Ми не можемо просто сидіти тут, — сказала Софія, перериваючи мовчання.

— Руслан сказав, що повернеться, а значить, ми повинні допомогти йому.

— Але як? Ми всі в полоні, — Катя відчайдушно вдивлялася у стіни, ніби вони могли розкрити їй шлях.

Зоя зітхнула, підводячись на ноги.

— Він не міг залишити нас. Я знаю, що він повернеться, навіть якщо це буде коштувати йому всього.

Катя подивилася на матір із болем у очах.

— Якщо ми виберемося звідси, ми зможемо знайти його?

Зоя злегка похитала головою.

— Якщо він живий, ми його знайдемо. Ми не одні.

Через годину прибув емір Ібрагім.

Він стояв перед темницею, де сиділа Катя, його обличчя було кам’яним, а очі палали гнівом.

Катя підняла голову, зустрівши його погляд із викликом, але в її очах не було страху—вона відчувала, що все, що відбувається, є неминучим.

Темниця була холодною, повітря важким від темряви та неспокою.

Ібрагім повільно наближався до камери, його кроки луною віддавалися в порожніх кам’яних коридорах.

Він зупинився біля ґрат та подивився на Катю з презирством.

— Ти наважилася звільнити свою матір і втекти, — його голос був хрипким від люті— Ти знаєш, що я ніколи не прощаю тих, хто порушує мої накази. Через тебе мій син Руслан змінився. Він більше не той, ким був раніше.

— Ти зруйнувала його. Але він всеодно буде наступним еміром...вже без тебе.

Катя мовчала, стискаючи кулаки.

Вона не збиралася виправдовуватися перед цим чоловіком.

Її думки були лише про Руслана, про те, що з ним зараз, і що вона могла б зробити, щоб усе виправити.

Але король продовжував.

— Ти думала, що можеш керувати всіма? Що здатна перемогти нас, втручаючись у наші плани? — Ібрагім нахилився ближче до ґрат— Ти залишишся тут. Разом із матір’ю. Ніяких поблажок.

Він обернувся і подивився на Сема, що стояв неподалік, спостерігаючи за всім, що відбувалося.

Його обличчя було серйозним, і він не збирався йти, не намагаючись допомогти Каті.

— Ти, Сем, можеш піти. Ти і Софія. Я залишу вас у спокої, якщо підете зараз. Але Катя і її мати—їхнє місце тут, у темниці.