Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Сем розкрив рота, щоб заперечити, але в його очах промайнув виклик.

Він зробив крок уперед, його погляд був рішучим.

— Ні, я не можу залишити її тут! — сказав він твердим голосом— Я залишуся з Катею. Ми не покинемо її.

Ібрагім незадоволено поглянув на нього, його обличчя скривилося від злості.

— Ти смієш заперечувати мені, Сем? Ти занадто довго жив під моїм покровительством, щоб не розуміти, що я можу зробити. Якщо ти не підеш, я подбаю про тебе так само, як і про неї. Ти—мій полонений.

Сем стиснув зуби, але не відступив.

— Якщо ви не випустите Катю, я залишусь із нею. Я не відступлю.

Софія, що стояла в тіні, побачила, як ситуація загострюється.

Її серце стиснулося, коли вона бачила, як Сем і Катя страждають у цьому місці, а король продовжує свою жорстоку гру.

Вона підійшла до Сема, її голос був тихим, але твердим:

— Сем, нам потрібно знайти інший спосіб.  Я піду і спробую знайти допомогу. Ми не можемо боротися з ним зараз.

Сем хотів щось відповісти, але він помітив у її очах рішучість.

Він зрозумів, що вона права.

— Гаразд, — сказав він, стиснувши зуби— Але ти повинна повернутися і допомогти нам. Ми маємо бути разом.

Софія кивнула і швидко направилася до виходу з темниці, її серце було сповнене рішучості допомогти тим, кого вона любила.

Але перед тим як піти, вона озирнулася і подивилася на Катю, мовчки обіцяючи, що знайде спосіб допомогти.

Емір Ібрагім спостерігав за всім з холодним виразом обличчя.

Він знав, що у цих людей були свої сили і слабкості, але його рішучість залишалася незмінною.

Він знав, що буде продовжувати боротися за свою владу, і що кожен, хто спробує його зупинити, заплатить за це.

Тим часом Катя, стоячи у темниці, відчувала, що ще не все втрачено.

Вона знала, що її друзі не залишать її у біді.

І навіть у темному підземеллі, де вона була ув’язнена, вона відчувала всередині себе світло надії, яке не згасало.

Королівство поринало у темні води інтриг і таємниць, де кожен крок міг призвести до непередбачуваних наслідків. У кабінеті губернатора, де зосереджувалася вся влада, сиділа Юн Мі. Вона нервово похитувала ногою, а її обличчя було затьмарене тривогою.

— Батьку, ти навіть не уявляєш, що сталося, — почала вона, схиливши голову, щоб приховати неспокій. — Принцеси, донька еміра Ібрагіма, звільнила Те Йон, ту рабиню… Тепер усе викрито. Вони знають нашу таємницю. Якщо про це дізнається король… для нас усе скінчено.

Її голос здригався від страху, але в глибині очей палав вогонь, що намагався приховати внутрішню паніку. Губернатор, досвідчений політик, сидів навпроти, уважно вислуховуючи.

— Як ти могла допустити, щоб ця інформація дійшла до принцеси Катар? — його голос був холодним та виваженим. — Ти повинна була зрозуміти, що такі речі не можна залишати без уваги.

Юн Мі зітхнула, її пальці нервово стискали тканину на колінах.

— Я не знала, що принцеси зайдуть так далеко. Вони були рішучі, а їхня мати, королева, завжди підтримувала їх… Але тепер усе відомо, і якщо це дійде до короля, ми всі будемо в небезпеці.

Губернатор, стискаючи кулаки, обдумував ситуацію. Його обличчя залишалося непроникним, але в очах читалася бездоганна розважливість.

— Ти права, — нарешті сказав він. — Якщо це правда, ми повинні діяти негайно. Король не має дізнатися. Те Йон не може залишатися на свободі. Її потрібно знайти й повернути.

Юн Мі, почувши ці слова, відчула полегшення. Її батько завжди був майстром маніпуляцій, і вона знала, що він неодмінно знайде вихід.

— Ми маємо діяти так, щоб ніхто не запідозрив нас, — продовжила вона, намагаючись приховати хвилювання у голосі. — Потрібно стерти всі сліди і переконатися, що Те Йон зникла назавжди.

Губернатор кивнув, його обличчя набуло рішучого виразу. Він підвівся з-за столу і підійшов до вікна, його погляд зупинився у порожнечі, наче він уже передбачав розвиток подій.

— Я знайду спосіб. У мене є люди, які можуть вирішити цю проблему. Але ти маєш бути обережна, Юн Мі. Не давай нікому приводу запідозрити тебе. Ми не можемо дозволити собі помилку.

Юн Мі, бачачи рішучість в очах батька, відчула, як її страх трохи слабшає. Вона знала, що з його допомогою їхня таємниця буде захищена, але ціна, яку доведеться заплатити, буде високою. Їй залишалося лише чекати… і сподіватися, що їхні плани не вийдуть з-під контролю.

Темна ніч приховувала всі таємниці, коли загін людей губернатора Юн Мі вирушив на завдання. Вони рухалися швидко, ховаючись у тіні, щоб не привертати зайвої уваги. Їхня мета була зрозуміла — викрасти Те Йон і повернути її в королівство, щоб стерти будь-які сліди, що могли розкрити їхні секрети. Але цього разу все пішло не за планом.

Люди принца Хусейна, правителя сусіднього королівства, вже давно слідкували за подіями в Катарі. Принц Хусейн твердо вирішив захищати тих, кого вважав ключовими для свого майбутнього — і Те Йон була однією з них. Він прекрасно розумів, що її свобода тимчасова, і що небезпека знову може наздогнати її. Саме тому він розставив своїх найкращих людей для її охорони.

Коли загін губернатора наблизився до місця, де мала бути затримана Те Йон, на них вже чекали таємні агенти Хусейна. Операція була ретельно спланована. Нападники губернатора були нейтралізовані миттєво: без жодного спротиву їхнє озброєння було знешкоджене, а самі вони — зв’язані й змушені мовчати в тіні, поки все не завершиться.

Те Йон, побачивши несподіваний порятунок, одночасно відчула вдячність і страх. Вона не знала, що буде далі, але одне було очевидне — її життя тепер залежало від людей, яким вона ще не довіряла. Люди Хусейна діяли швидко, чітко й без зайвих слів, зникаючи так само стрімко, як і з’явилися.

Шлях до забороненого королівства Мустанга був довгим і сповненим небезпек. Принц Хусейн заздалегідь підготував для Те Йон безпечний маршрут. Він знав, що на неї чекає смертельна загроза, і що вона потребує захисту.