Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Навіщо? – запитав Джей.

–Я маю знайти батьків.

–Як тебе звати? – запитала Роуз, вдивляючись в обличчя дівчини.

–Арлана.

–Айріале.– покликав Джей.– Глянь тільки!

–Що? – підняв очі Айріал.

–У неї твої очі.

–Неможливо.– сказав він, піднявшись.

Він підійшов ближче до дівчини і вона, підняла на нього очі, довгі чорні вії торкнулися складених повік і на нього втупилися темно–сині очі з поволокою, його очі, тільки на жіночому обличчі. Але Арлана і Айріал були абсолютно різними. Він був високий, широкоплечий, підтягнутий, вона – мініатюрна й худенька, він був смаглявий, вона – білошкіра, у нього був короткий кирпатий ніс, пухкі губи й низько опущені густі чорні брови. Вона ж була набагато делікатнішою, тонкий на переніссі ніс, густі темні брови, повненькі невеликі губи. Проте очі їхні були однаковими, колір, малюнок, погляд. Один в один, вражаюча аномалія.

–Сядь до вогню. – сказала Роуз. – Погрійся.

Вони посадили Арлану біля полум'я, і дівчина заплющила очі, насолоджуючись теплом.

–Твоє волосся... – здивувалася Альма. – Воно біліє...

І справді, варто було дівчині сісти біля вогню, як прядка за прядкою, її волосся почало набувати світлого відтінку. Вона виставила руку до вогню і середньої довжини чорні нігті почали перетворюватися на білі.

–Темрява в мені завжди відступала перед світлом... – сказала Арлана.

Айріал, Джей, Альма, Роберт і Роуз були нащадками сирен. Сирени не вирізнялися постійністю і жити довго поза Містом Сердець вони не могли, без кінця чуючи його поклик. А тому, діти часто залишалися з одним з батьків. Айріала виростила мати, маг, яка могла бачити віщі сни. Хлопчик змалечку мав слабку тягу до магії, але швидко вчився. Альма росла з батьком, який теж володів магією, але якою Альма ніколи не говорила. Джей був кочівником, який втратив пам'ять про свою сім'ю, але теж чітко чув поклик міста. Роберт і Роуз були підкинуті до людської сім'ї, які прийняли дітей, як своїх. Але дар сирен сердець підступний, поклик міста, який чули сирени, перебуваючи далеко від нього, впливав і на людей. Поруч із сиренами смертним було некомфортно, вони відчували страх перед ними. Батьки Роберта і Роуз швидко втратили глузд від цього поклику, припиняючи впізнавати дітей, які подорослішали, і їм нічого не залишалося, як покинути дім. Про свій дар вони не знали нічого і тільки зустрівши Айріала, який від матері дізнався про все, що тільки було можливо, вони відчули себе в колі сім'ї. Айріал був старший за них, знав більше і дбав про друзів, з ним вони відчували себе в безпеці. Мати Айріала страждала за втраченим коханням, і зрештою покинула цикл, постарівши за кілька років, бачачи це день у день, Айріал сповнювався ненавистю до сирен сердець і їхньої легковажності. Вони могли заморочити голову не тільки людям, а й деяким магам. Тому, він тримав шлях до Міста Сердець. Йому потрібно було знайти батька і подивитися в його очі. Запитати: навіщо? Чому, за його любов мама розлучилася з життям?

Те, що Арлана нащадок сирен, він відчув одразу. Вона була напівкровкою, як і сам Айріал. Але все в ній приваблювало його, можна сказати з першого їхнього погляду один на одного. Він довго не міг прогнати її образ зі своїх мрій.  Вночі він прокинувся навколо згаслого багаття, всі його друзі вклалися спати, Арлана спала трохи далі, біля пня. Він сів поруч із нею, спостерігаючи, яке спокійне її обличчя під час сну, як іноді тремтять її вії. Як часом рухаються губи, ніби вона щось намагається сказати крізь сон. Він сидів поруч із нею якийсь час, сам не розуміючи навіщо. Айріал був зачарований дівчиною і просидів би так до самого ранку, якби Арлана не прокинулася, злякано глянувши на нього. Схопившись, дівчина приставила ніж до горла Айріала.

–Що тобі потрібно? – запитала вона, примружившись.

–Я просто...

– Дивився, як я сплю. –відповіла за нього вона.– Люди роблять так тільки у двох випадках, або ти намагаєшся зі мною розправитися, поки я сплю, або...

–Ну? – з викликом кинув він.– Давай, договорюй.

–Або намагаєшся захистити мій сон.

–Так і є.

–Я не знаю тебе. І не можу довіряти.– її хватка не змінилася, і він, вибачившись, залишив її і повернувся до свого ліжка.

Айріал не міг пояснити почуття, яке розквітало в ньому, коли Арлана, уперше взявши до рук лук і стрілу, влучила прямо в центр намальованого вугіллям кола. Незрозуміла гордість і захоплення захлеснули його. Айріал спостерігав за тим, як вона концентрувалася, натягуючи тятиву, і раптовий удар у вухо його відволік. Вухо заклало, Айріал розгнівано втупився на Джея. Той якраз викликав його на дуель.

–Якого біса? – вилаявся Айріал.

–Досить спати. – закотив очі Джей. – Якщо будеш відволікатися на дівчисько, пропустиш реальний удар.

Айріал розлютився, але взяв до рук меч і бій почався. Він парирував усі удари Джея, відводячи його меч лезом свого. Стукіт металу відволік Альму й Арлану, які займалися стрільбою. Роберт і Роуз, які займалися збором гілок для багаття, теж втупилися на бій. Альма взяла Арлану за плечі й відтягла трохи далі.

–Їм потрібен простір.–пояснила Альма, відповідаючи на нетямущий погляд Арлани.– Вони можуть усю ніч тренуватися.