Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Айріале! – вона посміхнулася, обійнявши його.

–Дочка Арлани не мертва.– повідомив хлопець, відпускаючи Ельгу.

–Що? – здивувалася вона.

–Вона прийшла в мій маєток. Влетіла на лімузині в мій басейн.

–Вирішила випендритися.– підняла брови Ельга.

–Її звуть Старла–Кассіопея. Охоронець не пам'ятав, як впустив її, але він вписав її ім'я в список. Від руки.

–Тобто Старла–Кассіопея...

–Дочка Арлани.– відповів він.– Вони, як дві краплі води схожі.

–І вона твоя половина.

–Це неможливо.– потер скроні він.

Айріал заплющив очі, взявшись за волосся.

–І вона погубить мене.

Ельга зустрілася очима з Айріалом і взяла його за руку.

–Я не хочу втратити тебе.– сказала вона.

–Я теж, Ельго. Але я тікав від долі дуже довго. Час ув'язнення... розкрив мені очі. Я переживав знову і знову все те, що накоїв за ці століття. Я хочу триматися від магії якомога далі. Але я... не можу покинути Ґотлін. Коли я намагаюся виїхати, я слабшаю і часом мені здається...– почав він.

–Ніби ти зникаєш... – відповіла Ельга. – Я розумію, про що ти. Коли я жила в Сієтлі, відчувала ту саму слабкість, ніби мозок затуманений. Але, коли я переміщалася в Ґотлін, ставало легше.

–Я майже втратив силу переміщень. Уся енергія йде на те, щоб матеріалізуватися. Я радий, що більше не володію силами. Я приніс стільки горя ними... Але не час бігти. Якщо вона згубить мене, думаю, це буде справедливо.

–Ельго? – почувся голос Ельгорта.

–Я перенесу тебе додому! – прошепотіла вона, заклубивши туман навколо Айріала.

Їм не можна було спілкуватися при свідках. Якщо хтось із Ґотлінського Клану дізнається, що Айріал живий, вони без сумніву знищать його й повстануть проти Ельги. Ця обставина обтяжувала Айріала. Ельга була йому найкращим другом увесь час ув'язнення, а від того її спроби врятувати його від гніву сім'ї, засмучували Айріала. Їй доводиться брехати близьким, щоб приховати свою прихильність до нього. Він винен у цьому.

Повернувшись до маєтка, Брок усвідомив, що його будинок покинули всі гості. Старла сиділа на барній стійці, попиваючи брудний мартіні.

–Довго ж ти мандрував. – прокоментувала вона.

–Чому ти ще тут? – втомлено запитав він. – Вечірка закінчилася.

–Так, тому, що я розігнала людей. – вона зістрибнула зі стійки.

–Нащо?

–Забивали нюх.

Старла обійшла його, відчуваючи заблукалу душу. Але вона клубочилася не поруч із ним. Вона була в ньому. Він поглинув її або...

–Кого ти шукаєш? – не зрозумів Айріал.

–Вбивцю свого хлопця.

Брок глянув на неї.

–Він був магом?

–Я не знаю. Він був простим хлопцем. Поки Містифікатор не вирвав йому серце.

–Чому ти шукаєш Містифікатора в моєму домі? – відчувши холодок у животі, запитав Брок.

–Тому що я була присутня на його страті. І відчула його дух. Він привів мене в твій дім. Спершу я думала, що він тиняється в натовпі. Але тепер зрозуміла. –Старла підняла очі на хлопця. – Він – це ти.

Айріал не встиг промовити й слова. Гарячий спалах скував його тіло, і він, ніби уражений струмом, звалився на підлогу.

–Чула, Містифікатор був дуже сильним магом.

–Був. –прохрипів він.

–Який ти жалюгідний! – поцокала язиком вона. – Я так довго шукала тебе, сподіваючись поквитатися. Але ось він ти, в новому тілі, і навіть не здатний битися. Нікчема!

Вона залишила Айріала лежати на підлозі, переступивши його. Айріал не відчував свого тіла, і на секунду йому здалося, що він знову безтілесний. Але потім, він знайшов сили поворухнути кінцівками і сів на підлозі.

1210 рік. Ґотлін, Південний ліс

Айріал сидів тоді біля багаття, заточував меч. Четверо його вірних друзів: Джей, Альма, Роберт і Роуз були поруч із ним, поки за їхніми спинами не пролунав шурхіт листя. Джей і Роуз пішли перевірити, хто їх потурбував, і вивели на світло розведеного вогню молоду дівчину, навряд чи старшу за них усіх. У неї було довге рівне волосся кольору воронячого крила і світла шкіра, вона виглядала набагато меншою за інших дівчат з їхньої компанії, але її худорлявість здавалася природною, не страхітливою, а навпаки – по витончено–привабливою. Айріал звернув увагу на незнайомку, пронизавши її поглядом від маківки до чобіт. На ній був плащ із капюшоном і мисливський костюм під ним. Вона міцно стиснула в руках свій меч.

–Що ти тут робила? – запитав Джей.– Шпигувала за нами?

–Я гуляла. – відповіла дівчина.

–З мечем в руках? – хмикнула Роуз.

–Я прямую до Королівства сердець. – відповіла вона.– Підслухала, що ви туди ж прямуєте.