Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Коли справу було зроблено, він усвідомив, що настав час перед смертю нанести візит дорогому другові. Айріал довго уникав зустрічі з Ельгою та спілкування з нею, боячись, що це може нашкодити їй. Коли прокляття з палацу впало, він відчув це, джерело відчувалося більш явно, ніж у крижаній в'язниці. Зібравши всі свої сили, він матеріалізував себе в Сніжному лісі. Слабкість від використання трансформації змусила ноги підкоситися.

–Ельго? – покликав він.

Темно–синій туман заклубився й Ельга постала перед ним.

–Так?– насупилася вона, уважно вдивляючись у його очі. Айріал повільно посміхнувся їй. –Хто ти?

–Ти впізнаєш мій голос? – запитав він.

Ельга на секунду замислилась, вражено скрикнула і підійшла до нього.

–Айріале? Я бачу тебе!

Він усміхнувся, Ельга міцно обійняла друга і той притиснув її до себе, заплющуючи очі. Вона була єдиною душею, яка чула його. Єдине світло в тій нескінченній темряві, яку він сам для себе обрав.

–Ти виглядаєш інакше. – зауважила вона, погладивши його по вилиці.

–Я виглядаю так, як до того, коли став... Містифікатором.

–Тепер я бачу твоє справжнє обличчя. – усміхнулася вона.

Айріал видавив змучену посмішку. Яким довгим був його шлях.

–Прокляття знято, батьки знову живі. Ельгорт живий! – вигукнула вона.– Його душа була в Мавзолеї, чуєш? Можливо, Арлана...

–Ні. – перебивши її, Айріал похитав головою, він ніжно стиснув руку подруги, погладивши її великим пальцем.– Арлану більше не повернути.

–Чому? Адже Ельгорт...

–Я змарнував свій шанс повернути її, тому що не змирився з втратою.

–Але ти казав мені...

–Я казав тобі віддатися темряві, щоб ти повірила, що твій брат не повернеться. Щоб ти не шукала шляхів його витягнути з того боку. Тому, що сам я цієї поради свого часу не дослухався. Я своїми руками загубив її майбутнє. Поки я не намагався чорною магією і чужими серцями повернути її до життя, вона, можливо, і була в Мавзолеї, але щойно я взявся за свої темні наміри... вона виявилася навіки загубленою для мене. Ти дорога мені, Ельго, я не хотів, щоб ти втратила себе і своє майбутнє через моє марнославство.

–Арлана не була твоєю половиною? – висловила здогадку Ельга.

–Я не замислювався про це, просто кохав. Але в нас було дуже багато схожого. Ми володіли схожою розвиненою здатністю, у нас однаковий колір очей, мама пророкувала, що одного разу мене врятує жінка з моїми очима, але ця ж жінка мене й погубить.

–Ти повернувся саме сюди не випадково. – задумалася Ельга. – Арлана мертва вже кілька століть, ти не думаєш, що вона змінила цикл?

–Тобто?

–Я думала про те, що ти розповів мені. Але Арлана не простий маг, вона нащадок сирен. А після її смерті, у палаці Сердець святкували народження принцеси, чи не думаєш ти, що вона і є та нещасна Єврика–Аматея?

–Як це можливо?

Ельга матеріалізувала книгу з історією сирен сердець і почала гортати її.

–Подумай сам, вона чистокровна сирена сердець, про родовід Арлани ти не знав нічого, але вона могла керувати чужими думками і змінювати вигляд.

–Так, але слабко. – знизав плечима Айріал, сумніваючись.

–Вона не знайшла половини, і переродилася одразу після смерті, щоб віднайти свою силу, як сирена сердець. Їй пророкували стати королевою–вбивцею. І вона стала, убивши своє єдине дитя – порятунок міста Сердець.

Айріал перехопив книгу з рук подруги, втупившись на портрет королеви. По його шкірі пробігли мурашки.

–Єврика–Аматея і справді дуже схожа на Арлану, єдина відмінність – червоне волосся.

–Вона когось мені нагадує, можливо, я бачилася з Єврикою–Аматеєю... – замислилася Ельга. – Та хоч би як там було... Вона не мертва, Айріале. Але вона і не твоя доля.

–Стільки смертей... – опустив очі він. – І все марно.

Він ніколи не пробачить собі всього, що накоїв під личиною Містифікатора. І хоч Ельга пробачила його, хоч він і повернув життя більшості тих, кого згубив, сам він розумів, що ніколи не спокутує свою провину. Адже багато хто хоч і живий знову, вже більше ніколи не буде тим, кого Айріал знищив. Вони втратили свої минулі життя навіки. Втратили всіх, хто був їм дорогий. Люди, які любили тих, кого він жорстоко вбив, уже ніколи не дізнаються, що їхні близькі знову живі, але крізь віки пронесуть ненависть і презирство до Містифікатора за всі його гріхи. Тепер Брок знав, що через своє марнославство і морок, він буде до кінця своїх днів нести тягар провини. Хоч ланцюги часів більше не сковували його тіла, він відчував їх на своїй шиї, зап'ястях та щиколотках щосекунди. І ніколи не дозволить собі забути про те, що створив, і буде всіма можливими способами рятувати тих, кого може спіткати та сама доля. Поки він сам ще буде живий.

2017 рік. Маєток Брока

Побачивши дівчину, чиє обличчя виявилося йому до болю знайомим, Брок застиг у залі свого величезного будинку. Те, що вона створила в басейні, і те, з якою легкістю зняла чари, говорило про одне: вона – сирена сердець. При тому досить сильна. Він усвідомлював, що дівчина шукала зустрічі з ним, але не розумів для чого. Його будинок був далеко від центру і магічної частини міста. Він уклав ділові угоди з Калерією, оскільки вона мер. Але уникав будь–яких особистих зустрічей з нею, вважаючи за краще вести справи через посередників. І хоч він нічим уже не нагадував вигляд Містифікатора, який обрав багато століть тому, боявся, що Калерія впізнає в ньому вбивцю коханого. Він зібрав усі можливі сили, щоб перенести себе у володіння Ельги. Ледь створивши туман, він переніс себе до неї.