Роман Миколайович Коваль - Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль

отаманував Тихін Андрійович Котиренко (?), а у Гречківці — сотенний Фадей Ісайович Пономаренко (чотовими тут призначено Степана Івановича Левенця, Тодося Леонтійовича Хильченка та Івана Кириловича Парамея).

Курінним Михайлівського куреня Шелепухинської волості 4 жовтня 1917 року обрали Никона Никифоровича Ткача (37 р.), заступником — Йосипа Євтимовича Ткача (23 р.), писарем — Хому Трохимовича Терещенка, а скарбником — Юду Івановича Тертицю.

Отаманом Вільної козачої дружини с. Ковалихи став Феоктист Демидович Білан (52 р.), а сотником Тернівської сотні Ташлицької волості — Полікарп Андрійович Тараненко (44 р.).

Флярківську сотню Жаботинської волості очолював Яків Григорович Цукалов (35 р.), півсотенним був Іван Іванович Марченко (46 р.), а ватажками (десяцькими) — Григорій Іванович Ситник (37 р.), Пантелеймон Миронович Крамар (38 р., Ілля Якович Лопатенко (25 р.), Юхим Тимофійович Коляса (47 р.), Корній Павлович Шевченко (48 р.), Олексій Опанасович Калюжний (23 р.), Гордій Якович Штрик (35 р.) і Влас Михайлович Кикоть (30 р.).

На жаль, тільки деінде у списках вказувалася професія козаків. Звісно, переважали хлібороби, хоча траплялися і шевці, кравці та робітники.

Під час роботи великою проблемою стали спотворені на московський «казьонний» лад імена і прізвища, наприклад «Аггей Єфремов» (Огій Охрімович), «Самоіл Єфремов» (Самійло Юхимович), «Афанасій Єремеєв» (Панас Яремович), «Филипп Савін» (Пилип Савович) і т. д. Спотворювалися й прізвища: Кочегура, Задоєний, Николенко, Ціома, Тертица, Тиртиця, Кривошея, Поддубний, Богач, Бєлік…

Окремо звертаю увагу на рідкісні тепер прізвища вільних козаків Черкащини: Рябокобила, Гнилобок, Цьома, Смовж, Кропива, Халаман, Чорнобривець, Нещадим, Каландирець, Синиця, Теребенька, Дирда, Патлань, Хамаза, Чмих, Куцокінь, Нянька, Кріт, Щічка, Доброштан, Гречкосій, Шмагайло, Плодистий, Тинда, Гайдабура, Голопуп.

Відзначив для себе, що імена українців початку ХХ століття та їхніх батьків суттєво відрізняються від імен наших сучасників. Тоді нерідко траплялися імена, яких зараз не знайти — Євтихій, Мефодій, Сава, Терентій, Лук'ян, Тодось, Макар, Лазар, Юхим, Пантелій, Йов, Дем'ян, Гордій, Леонтій, Прохор, Никифор (Ничипір), Ярема, Микита, Ятрен, Єрмолай, Каленик, Тихін, Нифонт, Купріян, Гервасій, Філон, Полікарп, Евхвимій, Артемон. Можна сказати, що українці радикально змінили свої імена. Тепер переважають зовсім інші…

Національний склад козацтва, звісно, був український, хоча траплялися серед козаків (як і колись на Січі) і євреї. Очевидно, такими були козаки Ісай Аврумович Фредамич (?), Арон Ауаідович (?) Добронський, Оврам Авакумович Гузьман.

Для мене цікаво, що серед вільних козаків були й Ковалі. Ось вони: Олександр Коваль з Орловця, Денис Григорович Коваль з Малої Смілянки; Федір Миколайович Коваль з Василиці Дахнівської волості; Василь Карпович Коваль з Балаклії Смілянської волості. А в Буді Орловецької волості козакували четверо Ковалів: Дмитро Пилипович Коваль, Ларіон Сидорович Коваль, Іван Йосипович Коваль, Прокіп Юхимович Коваль. Отже, серед вільних козаків Черкащини було щонайменше восьмеро Ковалів…

Долю козаків передбачити неважко: більшість з них боролися і загинули у лавах Вільного козацтва, Армії УНР та повстанських загонів. Дехто емігрував, чимало загинуло від Голодомору, а інших знищила репресивна російська система в тюрмах і таборах.

Скупі примітки Юрія Ляшка на декількох вільних козаків показують, що чекісти Черкащини мали добру пам'ять — у 1920 — 1930-х роках вони репресували багатьох учасників Визвольної боротьби. Зокрема, вільних козаків Михайлівського куреня Арсена Микитовича Ємченка (1900 р. н.) і Михайла Леонтійовича Плужника (1900 р. н.) розстріляно 1937 року, михайлівського козака Лавріна Матвійовича Сирія (1900 р. н.) така ж доля спіткала 1938 року. Їхнього товариша з Михайлівського куреня Прокопа Артемовича Півторака (1899 р. н.) арештовано органами НКВД 1937 року. Вільного козака Федота Терентійовича Могилея з Жаботина (1900 р. н.) розстріляно 23 квітня 1938 року, а вільного козака Флярківської сотні Жаботинської волості Семена Гавриловича Юрченка (1888 р. н.) вислано на поселення у Джамбульську область. Козака із Завадівки Івана Андрійовича Бердника (1878 р. н.) засуджено до 8 років таборів…

Масові репресії 1920 — 1930-х років на Черкащині та загалом в Україні свідчать — для когось опосередковано, а для мене прямо — про масовість українського руху проти російських поневолювачів.

Роман КОВАЛЬ

Про автора

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівка Донецької області в родині вчителів — Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Українець. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні міста Києва, терапевтом, старший терапевтом та завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Від 1989 р. — член Української гельсінської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 р. — редактор газети «Визволення», в 1991–1993 рр. редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор газети «Незборима нація».

У 1990–1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. — заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», а з 1993 р. — незмінний голова об'єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 р. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 р.). З 1998 р. — член Національної спілки письменників України.

Автор книг: «Гасла і дійсність» (1990), «Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991), «З ким і проти кого» (1993), «Про ворогів, союзників і попутників» (1993), «Підстави націократії» (1994), «Філософія українства» (1995), «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998), «Отаман святих і страшних» (2000), «Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001), «Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком), «Ренесанс напередодні трагедії» (2003), «Нариси з історії Кубані» (2004), «І нарекли його отаманом Орлом» (2005), «Багряні жнива Української революції» (2005 і 2006), «За волю і честь» (2005).

Упорядник, редактор та автор передмов (післямов) книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського, «Українські герої» Анатолія Бедрія, «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії», «Записки повстанця» Марка Шляхового, «Медвин в огні історії», «Українська афористика», «Рейд у вічність», «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, «Над блакитним Чорним морем» Леоніда Полтави, а також «Кубанська Україна», «Моя боротьба (спогади) та «Кобзарі в моєму житті»