Адальберт Штіфтер - Вітіко

Вітіко знову пішов униз до хат, розмовляв із багатьма людьми, яких перестрівав на вулиці, а потім повернувся до своєї кам’яниці.

Увечері того дня у Вітіко, як і раніше, зібралися люди, куштували його хліб і сіль, сиділи з ним і Мартином на лавах, поставлених перед домом, і розмовляли про те, що сталося, і яке тепер становище в Плані, і як воно буде далі, і про багато інших речей. Коли споночіло, люди попрощалися й пішли додому. Вітіко ліг спочивати на своє звичайне місце.

Наступного дня Вітіко ретельно впорядкував свої речі, потім сів за великий стіл, розгорнув свій пергамент і читав.

Ще до полудня до Вітіко поприходило багато людей. Серед них були старий священик, коваль Петер Лауренц, стельмах Стефан, тесля Давид, муляр Пауль Йоахим, каменотес Еліас, шинкар Захарія і скрипаль Том Йоганнес.

Коли люди зайшли до Вітіко в кімнату, він звелів поставити для них лави та стільці, щоб вони сіли. Як усі розсілися, заговорив:

— Вітаю вас, люди, я радію, що ви прийшли. Чи є у вас якісь бажання, які я можу виконати?

Чоловіки мовчали й перезиралися. Потім озвався священик:

— Ми б мали одне прохання.

— Тож кажіть, — мовив Вітіко.

— Ми розмовляли про це, — розповідав священик, — розмовляли вчора, а тоді ще й сьогодні, а потім зробили дещо разом і сказали: ми йдемо до нього.

— Я, якщо зможу, охоче виконаю ваше прохання, — запевнив Вітіко.

— Таж так, — мовив священик, — шляхи Господні на небі дивовижні. Твій батько мав кам’яницю у Горній Плані, мав ґрунти коло дому і часто жив у цьому домі. А потім Господь забрав його до себе на небо, ти, Вітіко, став жити в кам’яниці, наші люди зблизились із тобою, а також інші люди, які прийшли з різних частин лісу. А коли сюди добулися вісники з Моравії і повідомили, що Вітіко тепер став паном усього Лісового краю, ми переказували цю новину один одному, і знову один одному, бо той, хто вже знав, розповідав далі іншим. А дівчата ще раніше назвали Кржижову гору горою Вітіко. Люди кажуть, що, оскільки він тепер пан Лісового краю, то й замок збудує собі в лісі. Ми розмовляли про це і дійшли до того, щоб попросити тебе, високий пане, щоб ти збудував собі замок коло нас. Ми допомагатимемо тобі в усьому, щоб швидко збудувати його.

— Ми бачили замки в багатьох землях, — сказав коваль. — Замок ясновельможного князя Владислава на горі в Празі, прадавній Вишеградський замок, що стоїть на скелі над Влтавою вище від правобережного передмістя Праги, замок князя Конрада в Зноймо, замок у Брно, замок в Оломоуці, замок жупана Любомира і замки різних панів. Такого гарного замку, як у князя, ми, звичайно, збудувати не зможемо, але збудуємо його дуже гарним, він стоятиме, немов із заліза скутий, і буде мов ковадло, яке годі розбити.

— Ми збудуємо тобі таку покрівлю, якої ні в кого немає, — нахвалявся тесля Давид.

— І жоден камінь не буде таким гарним, як ті, які ми обтешемо тобі, — додав каменотес.

— І складемо їх так, що мур буде важче розбити, ніж справжню скелю, неначе стіни будуть змуровані зі щонайкращим вином, — мовив муляр Пауль Йоахим.

— А двері, ворота, сходи, поренчата й підлоги збудуємо з найміцнішого дерева в лісі, — сказав стельмах Стефан.

— І треба радитись, щоб усе було зроблене добре, правильно й дуже гарно, і вже є люди, які можуть давати такі поради, — запевняв скрипаль Том Йоганнес.

Потім усі мовчали, аж зрештою озвався Вітіко:

— Любі люди, я дякую вам від щирого серця за ваші добрі думки і за те, що хочете мати мене коло себе як свого товариша. Я завжди буду вашим товаришем, завжди буду чоловіком із Плани, бо й мої муровані хати стоять коло ваших. У тій частині лісу, яку дав мені ласкавий князь, я збудую собі дім для безпеки і оборони. Спершу треба обдумати. Крім того, я думаю ще про те, що може звеселити душу людини коло дому.

— Усе так і має бути, — мовив священик, — і будинок повинен давати радість своїм мешканцям, і коли це все може бути коло Горньої Плани, ти лишишся в нас.

— Я повинен зважити, до чого приведуть мене мої думки, — мовив Вітіко.

— А я ретельно огляну і досліджу територію, — зголосився скрипаль Том Йоганнес.

— Крім того, високий пане, ми просимо тебе ще про одну річ, — знову заговорив священик. — Ми хочемо збудувати будиночок, де б діти навчались боятися Бога і отримували б корисні настанови.

— Як ви допомагали мені під час мого будівництва, так і я допомагатиму вам при цьому і звелю допомагати, — пообіцяв Вітіко.

— Але ж ти не будуватимеш такого грубого будинку, як башта Ровна, або круглі стіни Озела, або клуні та стайні Діта, — зауважив коваль Петер Лауренц.

— Не кажи так, —