Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

прикинув, що й досі мав десь п’ятнадцять-двадцять людей на

ногах. Не ідеально, але могло вийти значно гірше. Коли вони

дістануться машинного відділення, з’явиться нова перспектива.

Там є де ховатися. Проте ті кілька метрів, які доведеться пройти

за другим люком — справжня убивча зона. І перш ніж

потрапити будь-де, через неї доведеться пройти геть усім його

бійцям. Якщо підлеглі Ешфорда мали бодай найменше тактичне

розуміння ситуації, то вже мали би засісти там і чекати на

найменший порух.

Трохи патова складалася ситуація, і вирішити все мав би він.

Повз нього проплив Вербінський, який почувався в невагомості, як риба у воді. Він розвернувся, уперся ногами в стіну й по суті

зупинився.

— Н-да, там непросто буде пробитися, — проказав марсіянин.

— Я про це якраз і думав, — відповів Бугай.

Вербінський зміряв майже зачинений люк поглядом, неначе

тесля прицілювався до дошки.

— От би нам вибухівки, — продовжив марсіянин. — То трохи

розчистили би собі шлях. А то й дихнути нема як.

— Сержанте, на що ти натякаєш?

Вербінський знизав плечима й дістав із кишені тонку чорну

касету. Бугай аж звів брови.

— Вибухова сила?

— Дві тисячі кілоджоулів. У нас вони звуться «спиноломками».

— Сержанте, це ж контрабанда. На борту мого корабля!

— Та я ж без них наче голий.

— Цього разу я закрию на це очі, — відповів Бугай і підняв

обидві руки, гукаючи до себе свої війська. Вони всі сховалися за

наполовину зачиненим люком. Вербінський розпластався по

його поверхні й визирнув через край, одразу вернувшись назад, прудкий, немов язик ящірки. Там, де щойно була його голова, одразу прилетіло зо пів десятка куль. Марсіянин плив у повітрі, склавши ноги в позі лотоса та знімаючи гранату із запобіжника.

На нього чекав Бугай з Голденом та Корін по боках.

— Я просто уточнити, — озвався Голден. — Ми збираємося

закидати гранатами відсік, звідки управляють реактором, правильно?

— Збираємося, — підтвердив Бугай.

— І який у нас песимістичний сценарій?

— Песимістичний сценарій — ми програємо й Ешфорд

прирікає на смерть Сонячну систему, — огризнувся Бугай. —

Витік радіації, через який ми помремо — лише на другому місці.

— Де там, щось хороше спрогнозувати, — зітхнув Голден.

Вербінський здійняв кулак, і всі в загоні приклали руки до вух.

Вербінський утнув щось спритне з пальцями й жбурнув чорну

касету в шпарину між люком та рамою. Детонація відбулася

майже одразу. Бугая ніби закинули на дно плавального басейна.

В очах запульсувало в такт із серцем, але він натиснув обидва

джойстики вперед. У вухах дзвеніло, він мало не зомлів.

Намагаючись пробратися мехом в машинний відсік, Бугай

раптом замислився, що йому страшенно пощастить, коли він не

знепритомніє прямо посеред бою. В нього перебитий хребет

і легені повні всякого гівна. Ніхто би його не засудив, якби він

лишився в тилу. Правда, йому було абсолютно байдуже, хто

й що про нього думав. Таке хвилювало тільки Ешфорда.

Сутичка по той бік люка виявилася короткою. На оборонцях

вибух гранати відбився ще гірше. Половина солдатів покидала

свою зброю ще до того, як Бугай зі своїми людьми ввірвалися

у відсік. Утримався лише Ґарза, який боронив довгий коридор

між головним залом і панеллю управління комунікаціями, аж

поки не заступила Корін і не поцілила йому з пістолета прямо

в перенісся — подвиг, навіть якби їй довелося стріляти із

гвинтівки з оптикою. Зо пів десятка Ешфордових людей здалися

в полон, і цих бранців припнули монтажними хомутами до

поручнів на переділках. Підлеглих Бугая серед них не

виявилося.

Руїс вони знайшли під верстаком, вона сиділа, обхопивши

коліна руками. Коли дівчина вилізла, то здалася посірілою, та

й руки в неї тремтіли. Навколо неї крутилася Наомі, переміщаючись від дисплея до індикаторів на різних приладах

і назад, звіряючи