Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

скористалися транспортом як сховком. Наступна машина

проїхала вперед і дзеркально повторила всі дії. Тут уже панувала

мікрогравітація. Може, натягнуло би на десяту частину g.

А може, й не натягнуло би. Щоб не злетіти вгору, Бугаєві вже

довелося вмикати магніти на ногах свого меха. Поки він виліз із

електрокара, то бій просунувся набагато далі. Він рушив уперед, обминаючи імпровізовані барикади з машин. Найближча

перебувала метрів за десять від найпершої з Ешфордових

барикад, і Джим Голден разом із Корін та одним із землян уже

заховалися попід бар’єром противника, вихиляючись убік, відстрілюючись та ховаючись знову. У повітрі ширяв кислий

запах паленого пороху.

— Де Наомі? — закричав Бугай. Чоловік не мав чіткого

уявлення, чи лишився хтось із технарів, крім Руїс, вірним Па, і якщо вони втратили свого єдиного справжнього інженера, навіть не діставшись до машинного відсіку, то він буде

страшенно роздратований. За барикадою щось вибухнуло, і в

порожнє повітря, крутячись, знялося два тіла. Оскільки Бугай

стояв якраз проти світла, то розгледіти, кому належали ці тіла, він не міг. Біля останнього електрокара він спинився. Битва

тривала значно далі, фактично вже біля точки переходу. Добре.

Значить, перемагають.

За кермом машини досі сидів худорлявий парубок. На око

йому можна було дати трохи більше двадцяти. Смаглявий, із

короткою стрижкою. Діра в його грудях уже не кривавила, і погляд в очах згас. Бугай був засмутився, але одразу відкинув

це почуття в сторону. Він знав. Вони всі знали. Не тільки про сам

бій, а й про те, що, ступивши ногою на борт «Бегемота»

й вирушивши далеко за межі найвіддаленішого людського

поселення, вони ризикують не вернутися назад. Можливо, навіть здогадувалися, що вбити їх може не Кільце, а хтось із

попутників. Таких, як Ешфорд. Таких, як він сам.

— Пробач, есе, — промовив Бугай і натиснув джойстики

вперед.

Ешфордові сили відступали. Тепер це вже не підлягало

сумніву. Вербінський зі своїм загоном вели професійний

і нищівний вогонь на враження. Снайпер Хуарес стріляв рідко, зате

завжди

з

летальним

результатом.

Поєднання

безперервного автоматичного вогню з епізодичним убивчим

гавканням Хуаресової гвинтівки неспинно відтісняло ворога до

точки переходу, як ніби заганяли ферзя в кут на шахівниці.

Навіть найпотужнішій Ешфордовій зброї не було як обрати

позицію, де її б не дістали контрогнем. І Вербінський не

послаблював тиску, а йшов уперед і вперед, поки Ешфордові

люди не зламалися й не побігли.

Точка переходу була коротким коридором з аварійними

шлюзами на обох кінцях. І тепер прямо на очах Бугая великі

круглі люки, пофарбовані в червоний колір, почали зі стогоном

котитися на своє місце. Зупинити їх це не зможе, а от

уповільнити — саме так. Можливо, навіть аж занадто.

— Вперед! — прокричав Бугай і надовго закашлявся. Аж поки

нарешті не прохрипів далі: — Бігом, трясця вашій матері! Поки

від нас не закрилися люком!

Вони пустилися в літ, стріляючи навсібіч. Від шуму

перестрілки закладало вуха, і Бугай міг тільки уявити, як це все

звучало на відстані. Віддалена гроза в країні, що ніколи не знала

дощів. Він подався вперед на своїй «месі», магнітні черевики

чіплялися й відставали від поверхні палуби. Люк мало не

зачинився перед ним. У коридор він зайшов останній.

Протилежний кінець укрився туманом диму й крові. Дальший

люк майже був зачинився, але поруч із ним Наомі Наґата по

лікті залізла в панель доступу, поки Голден прикривав її спину

з карабіном у руках. Поки Бугай до них наближався, дівчина

саме змогла щось видерти зі стіни. У порожньому просторі

коридору зафонтанував гейзер чорних краплинок, а в повітрі

рознісся ядучий запах гідравлічної рідини. Двері зупинилися.

Посеред хаосу важко було