Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

пішло, щоб ту каменюку розкрутити? Вони це

кілька років робили.

Голден надів гарнітуру, щоби приглушити Еймоса і Наомі, та

знову викликав Алекса.

— Алексе, чи змінює Ерос швидкість зараз?

— Ні, кеп. Сидить собі, як звичайна каменюка.

— Гаразд. Еймосу і Наомі заклинило клапани. Ти як там?

— Не знаю, але рук зі штурвалу точно не зніму, поки та драна

каменюка поряд.

«Дякую тобі, Боже, за військовий вишкіл», — подумав Голден.

— Гаразд, тримай нас на постійній відстані п’ять тисяч кеме, поки я не накажу іншого. Дай знати, якщо поворухнеться ще

раз, бодай на міліметр.

— Слухаю, кеп.

Голден зняв гарнітуру і повернувся до решти команди. Еймос

блукав поглядом по стелі, щось вираховуючи на пальцях.

— ...не пригадаю маси Ероса отак із голови... — говорив він

у простір.

— Десь сім тисяч трильйонів кіло, — озвалася Наомі. — Плюс--

мінус. І теплова сигнатура зросла на два градуси.

— Мати Божа... Ні, в голові не розрахую. Стільки маси

підігріти на два градуси, це скільки?..

— Дуже багато, — втрутився Голден. — Тож давайте...

— Десь десять ексаджоулів. Це я в голові приблизно

підрахувала, однак порядок такий.

Еймос присвиснув.

— Десять ексаджоулів — це, типу, що, термоядерна бомба на

дві гігатонни?

— Це приблизно сто кілограмів, напряму перетворені

в енергію, — Наомі почала заспокоюватися. — Що ми, звісно, не

вміємо робити. Але принаймні той трюк, що вони втнули, не був

магією.

Голден майже фізично відчув, як його свідомість ухопилася за

слова Наомі. Адже вона була найрозумнішою людиною з усіх, кого він знав. І зараз Наомі зверталася просто до

невисловленого страху, що загніздився в ньому з моменту

Еросового стрибка: що це магія, що протомолекула не

зобов’язана підкорятися законам фізики. Бо якщо це правда, то

шансів у людей не залишалося ніяких.

— Поясни, — попросив Голден.

— Ну, — Наомі щось набирала на клавіатурі, — Ерос рухався не

від нагрівання. Тож припускаю, що це були теплові викиди від

процесу, яким вони його рухали.

— А це означає?..

— Що ентропія є. Що вони не можуть перетворювати масу

в енергію зі стовідсотковою ефективністю. Що їхні машини, або

процеси, або чим вони там рухали сім тисяч трильйонів

кілограмів гірської породи, втрачають якусь частку енергії.

Приблизно на двогігатонну бомбу.

— Ага.

— Не можна пересунути Ерос на двісті кілометрів

двогігатонною бомбою, — пирхнув Еймос.

— Не можна. Це тільки залишки. Побічні ефекти нагрівання.

Усе одно немислима ефективність, але не ідеальна. Тобто закони

фізики все ще працюють. Отже, це не магія.

— Може бути й магія, — похитав головою Еймос.

Наомі поглянула на Голдена.

— Тож, ми... — почав він, але у системі загального сповіщення

пролунав голос Алекса.

— Кеп, Ерос знову рухається.

— Лети за ним і дай мені знати про курс та швидкість за

першої ж нагоди, — наказав Голден, розвернувшись до свого

термінала. — Еймосе, повертайся в машинний відсік. Якщо ти

ще раз залишиш пост без прямого наказу, я накажу старшій

помічниці забити тебе до смерті розсувним ключем.

Єдиною відповіддю стало шипіння палубного люка, коли він

відкривався, і брязкіт, коли він закрився за механіком.

— Алексе! — покликав Голден, вивчаючи дані аналізу

траєкторії Ероса, які скидав «Росинант». — Скажи щось.

— Усе, що ми знаємо, — він летить у напрямку до Сонця.

Голос Алекса лишався спокійним і професійним. Від початку

служби на флоті Голдена одразу готували в офіцери. Він ніколи

не був у школі військових пілотів, але знав, що роки тренувань

розділили мозок Алекса на дві частини: первинними були

завдання пілотування, вторинними — усі інші проблеми. Летіти

услід за Еросом і розраховувати курс стосувалося першого.

Іншопланетяни з-поза меж Сонячної системи, які прагнули

знищити людство, не були проблемою пілотування, тому їх

можна було ігнорувати, допоки він не залишить кокпіт. Опісля

у нього може статися нервовий зрив, але зараз Алекс

зосереджений на роботі.

— Відкотися на п’ятдесят тисяч