Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Принцеса Вікторія зупинилася, повільно розвернулася, її погляд був холодним, але впевненим.

Сафія відступила на крок, відчуваючи, як напруга в повітрі зростає.

— Справді? — почала Вікторія, її голос залишався незворушним, а в її очах було щось глибоке, небезпечне— Ти дійсно вважаєш, що я не маю права на це? Чи ти забула, хто я така?

Юн Мі насупилася, не очікуючи такого відповіді.

Вона скривила губи, але не змогла приховати розгубленість.

— Ти, велика спадкоємна принцеса Катару, не маєш права втручатися у справи королівства! Те Йон не заслуговує свободи. Вона лише служниця. Ти навіть не розумієш, що ти робиш!

Вікторія зробила паузу, її погляд ковзнув між Юн Мі та її слугами.

Вона вирівняла спину, ніби повністю усвідомлюючи свою владу.

— Правда, Юн Мі? — її голос став твердим, спокійним, наче скеля, яку неможливо похитнути— У мене є інформація про твого батька. Я знаю, що ти тут не просто так.

Юн Мі напряглася, її пальці мимоволі стиснулися в кулак.

Як вона могла знати про це?!

В її голові промайнула думка, що Вікторія могла нічого не знати, але її слова продовжувалися, не залишаючи місця для сумнівів.

— Ти знала, що мій батько, емір Катару, ніколи б не дозволив тобі робити те, що ти задумала? Але ти все ж вирішила здійснити свою забаганку—знайти свою служницю. А точніше, рабиню.

Юн Мі зблідла, її обличчя застигло в жаху.

Як вона могла про це знати?!

Це був секрет, який вона ретельно приховувала.

Вона намагалася зберегти самовладання, але її серце почало шалено битися.

 

Годину тому.

Коли принцеса Вікторія тільки збиралася йти до суду, її телефон тихо завібрував на ліжку.

Вона не здивувалася, коли побачила ім'я принца Хуссейна на екрані.

Він був її довіреним союзником, людиною, яка завжди знала, що відбувається в королівстві, і хто міг розкопати інформацію, приховану за численними таємницями.

Вона швидко відповіла на дзвінок, не відкладаючи.

— Вікторіє, — голос Хуссейна був напруженим і серйозним— У мене є інформація про Юн Мі та її батька. Ти повинна бути обережною.

Наче це були ключові слова, Вікторія відчула, як її внутрішнє напруження зросло.

Це було не просто попередження—це було початком чогось значно важливішого.

— Що ти дізнався? — запитала вона, намагаючись зберегти спокійний тон.

— Твої підозри були правильні. Юн Мі—не та, за кого себе видає. Її батько приховує багато таємниць. Він має темні зв’язки, і вона—не просто жінка, яка живе як богата аристократка. Вона разом із батьком займається справами, що суперечать законам королівства. Ти не повинна їй довіряти.

— Про що ти говориш? — Вікторія завмерла, відчуваючи, як холодний піт виступає на лобі.

— Юн Мі тримала рабів, Вікторіє, — продовжив Хуссейн— Вона це приховує, але я дізнався, що її батько, відомий работорговець, торгував людьми з Південної Кореї та продавав їх по всьому Катару. Вона—не просто багата аристократка. Вона замішана у злочинах, які заборонені законом.

Вікторія відчула, як її серце стиснулося.

Рабство? Продаж людей з Південної Кореї?!

Це ставило під сумнів усе.

— Через п’ять хвилин я буду у тебе, — сказав Хуссейн, його голос звучав як попередження— Будь обережна, Вікторіє. Не довіряй усім, хто здається тобі близьким. Все набагато складніше, ніж ти можеш уявити.

— Я зрозуміла, — її голос був твердим, але з ноткою тривоги— Ти приїдеш до мене? Добре, я буду готова. Але, Хуссейне… будь обережний. Я не знаю, хто ще може бути залучений у це.

— Будь обережна, Вікторіє, я вже близько.

Коли вона поклала трубку, її думки заплуталися.

Вона знала, що інформація, яку Хуссейн розкопав, була не просто неприємною правдою.

Вона могла зруйнувати не лише позицію Юн Мі, але й серйозно вплинути на її власну безпеку.

Це могло запустити ланцюгову реакцію, наслідки якої були непередбачуваними.

Вікторія глибоко вдихнула, відчуваючи, як рішучість зростає в її серці.

Тепер Вікторія знала, що, окрім звільнення Те Йон, її чекала ще більш небезпечна гра, де ставки були значно вищими.

За п’ять хвилин у кімнаті Вікторії панувала тиша.

Коли в дверях з’явився Хуссейн, тримаючи в руках гарний букет квітів, він впевнено підійшов до неї, його очі сяяли стриманим задоволенням.

Вікторія прийняла квіти, і відразу Хуссейн простягнув їй документи про темні справи Юн Мі та її батька.

Вона переглянула їх, а потім, вкрай серйозним голосом, сказала:

— Нам потрібно забезпечити безпеку Те Йон, якщо люди Юн Мі спробують її викрасти для власних цілей.

Принц Хуссейн кивнув, його погляд був твердим.

Вікторія схопила його руку, її голос був сповнений щирої вдячності:

— Ти не уявляєш, як я тобі вдячна. І ти справді з’ясував усе про Юн Мі?

Хуссейн серйозно кивнув.

— Так. Її батько—той самий міністр. Він небезпечний, і з ним треба бути обережними. Але поки що не варто говорити про це емірові Ібрагіму. Мій батько якось поговорить із ним. Нехай вони самі розберуться у своїй політиці.

Вікторія насупилася, намагаючись розібратися у всьому, що відбувалося.

Вона довіряла Хуссейну, але ситуація ставала все заплутанішою.

Вона помітила, що його погляд змінився, в ньому була не лише професійна зацікавленість.

— Гаразд, — відповіла вона, намагаючись приховати тривогу у голосі— Діятимемо обережно.

Принц Хуссейн важко зітхнув, відчуваючи напругу в повітрі, але його погляд став м’якшим, коли він запитав:

— Як твій брат, Руслан?

Його голос був теплим, майже турботливим.

Вікторія зітхнула, її обличчя трохи потемніло.

— Він… злиться на батька, але це мине, — зізналася вона— Просто він закохався в просту дівчину, а батько проти.

Принц Хуссейн усміхнувся, його погляд став м’якшим і обнадійливим.