Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

мало спочуття твоїй втраті, — вів далі Генрі. — Я одразу ж заприятелював зі Смітом і залишив тебе у тій скруті в яслах із кукурудзою подалі від небезпеки, щоб вирушити з ним тим часом до Молдену й дізнатися дещо більше про його плани та його вдачу. Я думав, що він відлупцює бідну С'юзен за зраду, не залишивши на ній і живого місця, але він натомість був з нею всіляко чемний і привітний; і всього лише кілька хвилин тому, коли С'юзен розповіла мені, що ти тут, і я почув від Совтера історію про Джона Макевоя і Тома Тейло, я зрозумів увесь задум цього мерзотника, і хоч як я поспішав, ми прибули надто пізно, щоб зупинити тебе.

— Тепер це вже мало важить, — мовив Лауреат, заплющуючи очі. — У всякому разі до батьківського гніву мені вже не дожити.

— А чому я не можу відмовити йому? — запитала С'юзен, яка впродовж цієї розповіді сиділа заплакана на підлозі поруч з письмовим столиком Ебенезера. — Це розладнає цю угоду і дуже потішить містера Кука, я в тому певна.

Берлінґейм відповів, що він не певен у першому, позаяк контракт свідчитиме в суді, що Сміт виконав рішення щодо шлюбу, зробивши все від нього залежне.

— А що стосується другого, то це вже не моя справа, але я не знаю іншого способу, як подбати про Ебена зараз…

— Для мене то вже не має значення, — мовив Ебенезер.

— Ні, не впадай у відчай! — Берлінґейм трусонув його за плечі, щоби пробудити. — Моя думка така, що ти маєш одружитися зі С'юзен, Ебене, і дозволити їй доглянути за тобою, доки не одужаєш. Я знаю, що ти думаєш і як високо цінуєш свою цноту, але ж, присяй-бо, якби ж то був інший вихід! Ти мусиш одружитися, але не мусиш виконувати свій подружній обов’язок; коли ти одужаєш і ми доберемо способу розправитися з Вільямом Смітом, тоді С'юзен може вимагати, щоби шлюб скасували на тій підставі, що ти й досі дівак!

С'юзен похнюпила голову, але нічого не сказала. З тильної сторони будинку почулися голоси Сміта і Совтера, що реготали разом, і за якусь мить до них долучилися хрипкі голоси картярок з кухні.

— Слухай-но, Ебене, — швидко проказав Берлінґейм. — Тут у мене в кишені є Совтерова пігулка — він дійсно лікар, попри все те його шахрайство. Візьми її, вона допоможе тобі витримати церемонію, і я клянуся, що ми ще побачимо тебе хазяїном цього дому, перш ніж цей рік добіжить кінця!

Ебенезер струснув млявість достатньо, аби простогнати та закрити обличчя руками.

— Йсусе, якби ж то якийсь бог на шворках спустився й забрав мене з собою! Я б обрав зовсім інший шлях, якби міг знову опинитися в «Медальйоні»!

— Гей там, веселіше! — підбадьорливо гукнув Вільям Сміт і ввійшов до кімнати разом із Совтером і трьома жінками. — А тепер підніміть його, Тімоті, і покінчімо з цим нарешті!

— Матір Божа, — вигукнула одна з повій, підбігши до С'юзен, — я обожнюю весілля!

— Aussi moi[77], — сказала Ґрейс, — але в мене завжди очі на мокрому місці. — І вона в очікуванні дійства витягла носовичка.

— Ви маєте одружити їх там, де він сидить, — сказав Берлінґейм Совтеру голосом Тімоті Мітчелла. — Ну ж бо, пане наречений, розжуйте цю пігулку і давайте відповіді, коли настане час. Стань тут, поблизу чоловіка, С'юзі, і тримай його за руку.

— От дідько! — скрикнула третя повія з удаваною тривогою. — Гадаєте, йому стане сил як чоловіку зламати їй цюнку?

— Припни свого клятого язика, — відрізала С'юзен, — а то я вирву тобі його геть з рота! — Вона вхопила руку Ебенезера і кинула лютий погляд на присутніх. — Починайте, Річарде Совтере, щоб вам повилазило! Цей чоловік хворий, і його треба негайно покласти до ліжка.

Шлюбна церемонія почалася. І хоча Ебенезер виразно чув голос Совтера і голос С'юзен, коли вона понуро давала свої відповіді, йому ніяк не вдавалося зібратися на силі, щоб розплющити очі, і все, на що він спромігся, так це лиш пробурмотіти щось, коли надійшла його черга повторити клятву. Пігулка, яку він прожував, була гіркою на смак, але вже зараз, хоч у голові в нього так і не прояснилося, він відчував себе не таким нещасним; достоту, коли Совтер проказав: «А тепер проголошую вас чоловіком і жінкою», — він відчув неначе якийсь поштовх, і йому стало легко й безтурботно на серці.

— Підписуй свідоцтво, хутчіш, — почав квапити його Сміт, — а то ще гепнешся.

— Я підтримаю його руку, — мовив Берлінґейм і, по суті, сам поставив підпис Лауреата на папері.

— Що ти йому дав? — запитала його С'юзен, намагаючись великим пальцем відтягнути повіко Ебенезера.

— Та це лиш для певності, що він добре відпочине, місіс Кук, — відповів Берлінґейм.

Почувши звук свого імені, Ебенезер відкрив було вуста, щоб розсміятися, і хоча жоден звук так і не видобувся звідти, він був у захваті від цього.

— Опій! — пронизливо крикнула С'юзен.

Ця новина здалася Лауреату ще забавнішою, аніж присутньому товариству, але розсміятися ще раз тим приємним сміхом він не встиг: річ у тім, що його фотель піднісся з підлоги, пройшов крізь дах будинку і стрімголов помчав назустріч переливчастому небу. А Меріленд, зробившись синього кольору, розіслався в якусь неосяжну музичну поверхню, що лагідно ковзнула на північний захід у супроводі мартинів.

32

Народження «Мерілендіади», але тому, хто явив її на світ, ведеться так само кепсько, як і в інших розділах

— До Парнасу! — сміючись, вигукнув Лауреат, і фотель проплив над Фессалією та приземлився поміж двома конусами-близнюками, подібними до гір з полірованого алебастру. У долині, до якої він прибув відпочити, роїлися тисячі й тисячі мешканців цього світу, що товклися біля підніжжя.

— Перепрошую, — поцікавився він у одного, що стояв поблизу і саме збирався підставити ногу тому, хто стояв попереду, — котра з них Парнас?

— Та, що праворуч, — кинув через плече чоловік.

— Я, власне, так і думав, — відказав поет. — Але якщо я зайду з протилежного боку? Тоді праворуч буде ліворуч, а ліворуч — праворуч, хіба ні? Я лиш так спитав, висловлюю припущення, — додав він, позаяк незнайомець насупився.