Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Адолін здолав його й повільно — крок за вимученим кроком — рушив туди, де бився Каладін. Скидалося на те, що застрибнувши на «Зелену Збрую» й повиснувши на ньому, він зужив останню крапельку заряду.

«Зелена Збруя» лаявся, лупцюючи Адоліна, але княжич тримався. Його вичахлу Збрую, як то кажуть, «заклинило»: вона стала важкою і практично нездвижною.

Обидва захиталися й повалилися долі.

Каладін зустрівся очима з Релісом, який перевів погляд із «Зеленої Збруї» на союзника в жовтогарячому, а потім на капітана.

І, розвернувшись, метнувся ареною в бік Ренаріна.

Каладін вилаявся й, відшпурнувши шолома, помчав навздогін. Без Світлового підживлення тіло здавалося млявим.

— Ренаріне! — волав охоронець. — Здавайся!

Хлопчина підвів очі. Буря забирай! Він що, плакав? Його поранили? На вигляд не схоже.

— Підніми руку! — кричав Каладін, намагаючись пришвидшити біг і мобілізуючи кожну краплинку м’язової енергії, хоча без Світла організм почувався змученим і спорожненим.

Але хлопчина зосередився на Сколкозбройному, що надбігав, і замість відповіді відіслав свого меча.

Реліс загальмував, пішовши юзом по піску, і, високо заносячи Зброю, замахнувся з-за голови на беззахисного молодшого княжича. А Ренарін заплющив очі й звів обличчя горі, немовби підставляючи шию.

Каладінові було не встигнути — він біг надто повільно, як порівняти зі Сколкозбройним.

На щастя, той зволікав, неначе не бажаючи стинати Ренаріна.

Надбіг Каладін, і Реліс, розвернувшись, ударив натомість по ньому.

Капітан упав навколішки й за інерцією ще трішки проїхав юзом по піску — прямо під лезо, яке опускалося. Він здійняв руки й сплеснув у долоні.

Перехопивши клинок.

Крик.

Чому він чув крик? Може, галюцинація? Це Сил так кричала?

Той крик пронизав усе його єство — страшний, жахливий зойк, який потряс його і змусив м’язи затремтіти. Каладін охнув, випустив перехоплену Зброю і повалився на спину.

А Реліс, неначе вжалений, зронив меча й позадкував, хапаючись руками за голову.

— Що таке? Що таке?! Ні, я не вбивав тебе!

Він заволав, немовби від нестерпного болю, й, перетнувши арену, відчинив двері роздягальні й забіг досередини. Суперник зник з очей, але капітан іще довго чув його крики, які розлягалися внутрішніми коридорами.

Трибуни принишкли.

— Ясновельможний Реліс Рутар залишив арену й зазнає технічної поразки, — оголосила нарешті суддя стривоженим тоном.

Здригаючись усім тілом, охоронець звівся на ноги і глянув на Ренаріна. З хлопчиною було все гаразд — і капітан повільно перетнув арену. Навіть темноокі глядачі сиділи тихо. А втім, Каладін практично не мав сумніву, що вони не чули того дивного крику — його могли сприймати лише він і Реліс.

Каладін підступив до Адоліна й «Зеленої Збруї».

— Підводься й бийся зі мною! — викрикував останній суперник, лежачи горілиць поверх Адоліна, який утримував його борцівським захва́том.

Каладін опустився навколішки. «Зелена Збруя» запручався ще сильніше, а охоронець підняв із піску свого ножа й устромив вістря в пробоїну в його обладунку.

Чоловік завмер.

— Здаєшся? — проричав Каладін. — Чи мені випаде вбити вже другого Сколкозбройного?

Мовчанка.

— Буря вас обох забирай! — зрештою вигукнув «Зелена Збруя» з-під шолома. — Це не дуель, а цирк! Входити в клінч — для боягузів!

Каладін устромив ножа глибше.

— Здаюся! — вереснув «Зелена Збруя», здіймаючи руку. — Здаюся, буря вас забирай!

— Ясновельможний Якамав здається, — оголосила суддя. — Ясновельможний Адолін виходить переможцем.

На місцях для темнооких залунали схвальні вигуки. Світлоокі здавалися ошелешеними. Вгорі носилася з вітрами Сил, і Каладін відчував її радість. Адолін відпустив «Зелену Збрую», і той, скотившись із нього, погупав з арени. Сам княжич лежав у заглибині в піску — без шолома та з плечем, що прозирало крізь зламану секцію Збруї.

І реготав.

Каладін опустився на пісок поруч нього, а той захóдився істеричним сміхом — аж сльози лилися з очей.

— Це найсміховинніша ситуація, у яку я лишень потрапляв, — сказав Адолін. — Ох, ну і ну… Ха! Здається, я щойно здобув три повні комплекти Збруї та два Сколкозбройці. Мостонавідничку, допоможи-но мені зняти обладунок.

— Для цього у вас є Збруєносці, — відказав Каладін.

— Але немає часу, — заперечив княжич, намагаючись підвестися в положення сидячи. — Буря забирай — ані краплини Світла! Ну ж бо, допоможи мені. Швидше! Бо я маю зробити ще дещо.

«Кинути виклик Садеасові», — збагнув Каладін. Адже це те, заради чого все й було. Він сягнув під княжичеву латну рукавицю й допоміг розстібнути ремінне кріплення, але та не знялася автоматично, як мала б. Адолін і справді цілковито осушив свою Збрую.

Вони гуртом стягнули рукавицю й узялися до другої. За кілька хвилин на допомогу підійшов і Ренарін. Капітан не розпитував його про те, що сталося. Хлопчина знайшов кілька сфер, і після того, як Каладін запхав їх під ослаблений нагрудник старшого княжича, Збруя знову стала функціональною.

Все це відбувалося під ревіння трибун. А зрештою Адолін звільнився від обладунку й підвівся. Просто попереду король підступив до судді й поставив одну ногу на гребінь стіни, що оточувала арену. Він глянув униз, на Адоліна, і той кивнув.

«Це шанс для княжича, — подумав Каладін, — що може стати шансом і для мене».

Король підняв руки, вимагаючи від натовпу тиші.

— Воїне та дуелянте, — вигукнув Елгокар, — ваші сьогоднішні досягнення надзвичайно мене потішили. Такого поєдинку Алеткар не бачив поколіннями. Ви дуже догодили своєму монархові.

На трибунах залунали схвальні вигуки.

«У мене може вийти», — подумав Каладін.

— Пропоную вам приз, — заявив король, указуючи на княжича, коли овації стихли. — Назвіть, чого ви просите в мене або в мого двору — і воно буде ваше. Вам не зможе відмовити жоден із тих, хто бачив видовище, яке ви влаштували.

«Право виклику», — майнуло в гадці капітана.

Адолін розшукав очима Садеаса, який досі підвівся й піднімався сходами, ладнаючись утекти — він усе зрозумів.

А далеко праворуч — у золотавому плащі Променистого — сидів Амарам.

— Призом собі я вимагаю Права виклику, — закричав Адолін — і трибуни затихли. — Я вимагаю поєдинку з великим князем Садеасом — просто зараз і тут — щоб сквитатися за злочини, які він скоїв проти мого Дому!

Садеас застиг на місці. Трибунами пробіг гомін. Адолін, здавалося, хотів додати ще щось, але зволікав. І тут до нього підступив охоронець.

— А я вимагаю собі Права викликати Амарама. Він убивця, який обікрав мене і перебив моїх товаришів, щоб приховати свій злочин. Амарам затаврував мене як раба! Я зітнуся з ним просто зараз і тут. Ось якого призу я вимагаю!

У короля відвисла щелепа.

А на трибунах стало тихо-тихо.

Поруч зачувся Адолінів стогін.

Але Каладін цього навіть не зауважив. Попри відстань, що розділяла їх, він зустрівся очима з Його Ясновельможністю Амарамом, убивцею.

І побачив там жах.

Амарам підвівся й знову осів на сидіння. Він лише щойно зрозумів, хто перед ним, — тільки тепер упізнав Каладіна.

«Даремно ти мене не вбив», — подумав списник. На трибунах збуджено закричали.

— Арештуйте його! — проревів король, перекриваючи гамір.

Чудово. Каладін усміхнувся.

І лише потім зауважив, що солдати кинулися не до Амарама, а до нього.

 

58. Більше нізащо

 

Тож Меліші пішов до намету, поклавши собі знищити Спустошувачів наступного дня, проте вночі