Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Життя жорстоке, доню, — його голос був холодним, як лід. — Ілля не зупиниться, поки не отримає тебе. І якщо ти продовжиш триматися за Назара, йому буде лише гірше.

— Ти чудовисько! — вигукнула я, сльози котилися по моїх щоках. — Я ніколи не пробачу тобі цього.

— Ти можеш ненавидіти мене скільки завгодно, — спокійно промовив він. — Але твоє життя і життя Назара залежать від тебе. Від твого рішення. Якщо ти покинеш його і погодишся на шлюб з Іллею, все припиниться. Назар буде живий і здоровий. Але якщо продовжиш чинити опір, Назару стане ще гірше. І це лише початок.

Я стояла, не знаючи, що робити. Я відчувала, як мене розривало на частини. Чи могла я пожертвувати своєю любов’ю заради порятунку Назара? Чи могла я витримати цю тиранію?

— Подумай добре, Соломіє, — промовив батько. — Твоє рішення визначить долю багатьох людей. І твою також.

Я повільно вийшла з кабінету, розуміючи, що стояла на краю прірви. Моє серце кричало від болю, але я знала, що мушу зробити вибір. Вибір, який назавжди змінить наше життя. Я була безсила проти цих двох тиранів, все це складно і боляче.

Та все ж я прийняла рішення яке непосильною ношею тиснуло на мене виривавши мої крила разом з шкірою. Заради безпеки і здоров’я Назара, я вийду заміж за Іллю. Але спочатку я піду до батька, а потім Назару віддам його каблучку. Я розуміла мені буде дуже складно, але я сильна я впораюся, а Назар повинен знати правду якою б болючою вона не була б. Напевно в його очах я буду зрадницею, яка зрадила наше кохання, але принаймні я знатиму, що коханий живий і здоровий. Сподіваюся, він ще знайде своє щастя, а я буду і далі жити з порожнечею всередині себе. Якби не моя ініціатива втечі, Назара б зараз би не побили і з ним було б усе добре, усьому винна лише я. І я повинна звільнити його від себе, від свого батька. Тепер я більше не піду проти його волі, адже непокора дуже дорого мені обійшлася.

Мені залишалося тільки одне — повернутися до батька, і погодитися на його умови. Я знала, що це буде важкий крок, але якщо це врятує життя Назару, я була готова на все.

— Тату, — промовила я, увійшовши до його кабінету вдруге за цей день.

— Я вийду заміж за Іллю. Тільки, будь ласка, врятуй Назара.

Батько підняв голову, і подивився на мене з виразом задоволення.

— Це правильне рішення, доню, — сказав він холодно. — Я подбаю про те, щоб Назар отримав необхідне лікування. Але пам’ятай, що твоє життя тепер належить Іллі.

Я кивнула, відчувши, як всередині мене щось вмирало. Але якщо це означало врятувати коханого, тоді я готова була заплатити будь-яку ціну. У цей момент я відчувала мішанину сильних емоцій. Моє серце було сповнене тривоги і невпевненості перед майбутнім, що я обрала. Відчувши глибоку тугу від усвідомлення, що моє кохання до Назара не може мати майбутнього у тому вигляді, в якому я собі уявляла. Одночасно відчувши внутрішню силу і рішучість у своїх діях. Я була готова пожертвувати власним щастям і свободою, ради того, щоб життю коханого більше нічого не загрожувало.

Коли Назар почав одужувати, я вирішила відвідати його, прихопивши з собою кілька його речей, які встигла забрати з нашого дому за ці дні. В руках я тримала обручку, дивилася, як вона яскраво виблискувала в моїх долонях. Серце було оповите болем, але я трималася міцно, хоча всередині відчувала лише пустоту, сплетену з павутин болю. Повільно зайшовши до його палати, я побачила його усмішку, яка розцвіла на обличчі коханого. У цей момент мене пронизав різкий біль у серці, адже те, що я збиралася сказати, руйнувало все наше життя. Але я знала, що так має бути: я повинна підкоритися долі, і прислухатися до волі батька, щоб зберегти з ним стосунки та вберегти життя коханого.

— Привіт, кохана! Ти нарешті завітала до мене, — промовив радісно Назар, а я тримала вираз обличчя серйозним.

— Привіт, я принесла тобі твої речі з будинку, — відповіла я, поцілувавши його в його приємні і солодкі губи, та сіла на стілець поряд з ним.

— Ти могла їх в себе залишити і ми б після лікарні повернулися знову туди.

— Назаре... я думаю нам варто... розійтися. Я боюся, що мої сни стануть реальністю, вони і так стали майже нею, батькові слуги тебе побили, а я навіть не змогла нічого вдіяти, тому заради нашого спільного блага, нам варто визнати поразку у цій боротьбі, я тебе дуже кохаю, чуєш, але боюсь, що батько зможе тобі ще щось зробити, а я не зможу його спинити, вибач, але нам варто почати нове життя без нас, — промовила я, а в душі здавалося наче все на мить завмерло від болю, який роз’їдав мене з середини.

Ці слова далися мені дуже важко, але так буде тільки краще для нас двох.

— Що ти таке говориш, Соломіє! Як ти можеш так легко здатися? — стурбованим голосом вимовив Назар. Його обличчя видавало тривогу, яким він дивився на мене чекаючи відповіді.

— Так буде краще для нас обох, але я тобі обіцяю, що настане день де я буду твоєю назавжди, а поки я вийду заміж за Іллю, поживу з ним два роки і розлучуся. І тоді ми знову будемо разом, обіцяю, — відповіла, взявши за руку коханого.

— Я тобі не вірю, ти зрадила наше кохання, якби ти кохала б мене, ти б ніколи не вибрала воля батька! — вигукнув Назар, дивлячись мені прямо в очі, в яких вже не було радості, а лише розпач і біль.

— Я просто хочу, щоб ти залишився цілим і неушкодженим, — сказала тихо я, опустивши голову.