Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Це ти хворий на голову, а лікуєш ноги, — заявила я, зробивши крок назад.

— Дівчинко моя, не йди всупереч батькові, тобі ж гірше буде, — впевнено глянув батько, і зробив крок вперед.

— І що ж ти зробиш? Вб’єш мене? — суворо, з нотками сарказму мовила я.

—  Ні, я не настільки вже безсердечний. Але якщо ти не хочеш грати за моїми правилами, то я буду завдавати тобі болю так само, як ти робиш для мене, — сказав він, а в його очах палали вогники злості.

— Тільки твій біль удвічі болючіший, — тихо промовила я.

— А тепер слухай: або ти виходиш заміж за Іллю, і всі живі та здорові, або Ілля вб’є Назара. Так, ти його посадиш, але Назар вже буде мертвий, а так у тебе є шанс врятувати його життя, — суворо вимовив він, розприскуючи своїми словами наче отрутою.

— Тоді я зроблю так, що вас посадять зараз! — вигукнула, і взяла до рук телефон.

— Доню, визнай, що ти програла, разом із Назаром.

Він стояв впритул біля мене, дивлячись мені в очі.

— Ні, я не готова так легко здаватися, — запевнила його я.

—  У тебе немає шансів проти мене та Іллі, — його слова прозвучали як вирок.

Який же батько все ж таки безсердечний, чому я не помічала цього раніше?

— Просто подумай, що ти матимеш, коли вийдеш заміж за Іллю, а що за Назара. З Іллею ти будеш багатою, твій батько залишиться живим, і Назар теж. А з Назаром ти втратиш все, а найголовніше — його, — вимовив він, відволікши мене від думок.

— Я не можу вийти заміж за Іллю, не можу зрадити Назара, — промовила я, відчуваючи, як серце стискалося від болю. — Я кохаю Назара, і нічого не змусить мене відмовитися від нього.

Батько подивився на мене з розпачем і люттю.

— Кохання? — він насмішкувато хмикнув. — Кохання не врятує тебе від реальності. Ілля має владу, а Назар — нічого. Що ти обереш, Соломіє? Владу і безпеку, чи кохання і смерть?

— Я оберу кохання, — тихо, але твердо відповіла я. — Бо без нього я не зможу жити.

— Яка ж ти наївна, донечко, — батько різко повернувся і відійшов на кілька кроків. — Життя навчить тебе жорстокості. Ілля не зупиниться. Я не зупиню його, якщо ти будеш вперто триматися за свої ілюзії.

— Це не ілюзії, тату, — я зробила крок до нього. — Це справжнє. Це те, що робить мене живою. І я готова боротися за це до кінця.

— Ти не розумієш, що кажеш, — його голос затремтів від злості. — Я зроблю все, щоб захистити тебе, навіть якщо ти сама цього не хочеш.

— Захистити? — я гірко посміхнулася. — Ти не захищаєш мене. Ти хочеш контролювати моє життя. Але я не дозволю тобі цього.

— Соломіє, ти робиш велику помилку, — він підійшов ближче, дивлячись мені прямо в очі. — Ти ще пошкодуєш про це.

— Можливо, — відповіла я, витримавши його погляд. — Але це буде моя помилка. Мій вибір. І я готова за нього відповідати.

Батько мовчки стояв, обдумував мої слова. А потім нарешті, зітхнув і похитав головою.

— Дуже добре, — промовив він холодно. — Якщо ти так вирішила, я не можу змінити твого рішення. Але пам’ятай, що ти зробила цей вибір сама. І наслідки також будуть твоїми.

—  Я розумію, — тихо відповіла я.

Він повернувся і пішов геть залишивши мене одну. Я відчула, як сльози починали котитися по щоках, але не дала їм волю. Це була моя битва, і я повинна була бути сильною. Я знала, що попереду на мене чекали важкі випробування, але я була готова до них. Бо справжнє кохання варте будь-якої жертви. 

Зранку я отримала дзвінок з лікарні. Це був лікар Назара. Я швидко прийняла виклик і була вже передчутті не дуже хороших новин.

— Соломіє, — його голос був серйозним і злегка напруженим. — Назару стало гірше. Ми робимо все можливе, але його стан дуже критичний. Потрібно бути готовими до будь-якого розвитку подій.

Моє серце стиснулося від болю. Я швидко одягнулася і побігла до лікарні, намагаючись не дати сльозам заволодіти мною. Коли я увійшла до палати, побачила Назара підключеного до апаратів, його обличчя було бліде і виснажене.

— Назаре, — прошепотіла я, стиснувши його руку сильніше. — Я не хочу тебе втрачати. Але я не можу дозволити тобі померти через мене.

В його очах не було відповіді. Він був надто слабкий, щоб навіть ворухнутися. Відчуття безпорадності накрило мене хвилею. Я знала, що мушу діяти.

Після кількох годин біля Назарового ліжка я зрозуміла, що єдине, що залишилося — піти до батька. Я знала, що це його рук справа. Він не зупиниться, поки не отримає бажане.

— Тату, — я влетіла до його кабінету, де він сидів за столом, як завжди. — Це ти. Ти зробив щось, щоб Назару стало гірше. Визнай це!

Батько підняв голову і подивився на мене з холодним спокоєм.

— Соломіє, ти сама загнала себе в цю пастку, — промовив він. — Я лише прискорив те, що неминучо сталося б. Назар не має шансів проти Іллі. І ти також.

— Як ти можеш так говорити? — я відчула, як моє тіло тремтить від люті. — Ти використовуєш його життя, щоб маніпулювати мною! Це жорстоко і нелюдяно!