Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Глава 7.1

В аудиторії запанувала мертва тиша. Всі дивилися на мене. Прокльонами не обсипали - і то прогрес. Все ж таки загроза Франка подіяла безвідмовно. Треба буде подякувати йому хоч якось. А то ще й образила хлопця на рівному місці.

Викладача ще не було. Дивно, містер Зельман ніколи раніше не запізнювався, а пара вже хвилин п'ять як почалася...

Присіла на своє звичне місце – сусідка демонстративно відсунулась від мене, але змовчала. Ну і нехай. Я відкрила підручник з ББП і поринула у читання - сьогодні в нас останньою парою був саме цей ненависний предмет і незрозуміло, як усе складеться з моїм "хвостом".

Я, відгородившись від зовнішнього шуму, з головою поринула в теорію побудови бойових заклинань, хоча проблем з теорією у мене не було, інша справа з практикою... Коли я ж відірвала погляд від підручника, то зіткнулася з парою небесно-блакитних очей... лорда Лея. Новий викладач ББП? Стоп, не могла ж я цілий день пропустити!

Я озирнулася: всі знову дивилися на мене. Що відбувається?

- Містрес Анно, ви так захопилися підручником, що спеціально для вас повторю: містер Зельман був відсторонений Ректором Габріелем без права відновлення, - це лорд Лей сказав, дивлячись мені в очі, потім повернувся до всіх. - Нового викладача Історії магії буде призначено вже сьогодні, а зараз у вас вільний час, який, я сподіваюся, ви проведете в бібліотеці, готуючись до наступних пар.

Усі дружно погодилися, почали збиратися і  поспішно залишати аудиторію. Дівчата невдоволено зашушукалися, засмучені раптовим звільненням Зельмана - викладач Історії магії подобався багатьом адепткам, адже він був молодим, миловидним, а головне - умів гарно говорити, перетворюючи історію магії на історію своїх особистих пригод. Варто зазначити, що хлопці його ненавиділи, вважаючи хвальком. Я ж новину сприйняла прохолодно, бо ні викладач, ні предмет особливо мене не хвилювали.

Я дочитала абзац та піднялася однією з останніх.

- Містрес Анно? - окликнув мене лорд Лей.

- Так, сер?

- Залиштеся, будь ласка.

Ну ось, він уже, напевно, знає про мій "хвіст". Я повільно підійшла до викладацького столу.

- Сідайте.

Я мовчки сіла.

- Вас не цікавить, чому Габріель звільнив містера Зельмана?

Я знизала плечима. А це нормально, що лорд Лей називає Ректора просто на ім'я, спілкуючись зі студенткою?

- А повинно?

– Це через вас. Він проговорився деяким спудеям про результати Огляду.

Я спалахнула червоним, але взяла себе в руки. Схоже, тепер кожен думатиме, що саме йому про це можна говорити.

– Я не знала, що результати засекречені.

- Так, Габріель так вирішив.

Що ж, його прагнення були благородними, але хіба від цього мені легше?

Що я мала відповісти? Я промовчала. Мовчав і лорд Лей.

– Як вам взагалі в Академії? У вас є близькі друзі? Вам не самотньо вечорами?

Що!? До чого це запитання? Взагалі-то саме він тут новенький. Чи він пропонує мені свою близьку "дружбу", щоб скрасити мої вечори? Вирішив, що якщо я не цнотлива, то і йому можна!?

- Та як ви смієте!? - обурено підхопилася я.

- Ви про що!? - здивувався лорд Лей, а потім, мабуть, простежив за траєкторією моїх думок. - Ні, ні! Ви мене неправильно зрозуміли! Я лише переживаю, чи хтось зможе підтримати вас. Адже коли немає когось, з ким можна про все поговорити, то й з глузду з'їхати можна! У вас є друзі?

- Дякую за турботу, - трохи заспокоїлася я. Схоже, він справді не мав нічого поганого на увазі. - У мене є Ребекка, ви вже знайомі.

Лорд Лей кивнув головою. А потім ні з того ні з цього сказав:

- Гарний медальйон. І потужний артефакт, шорсткий трохи, правда, але його робили з любов'ю та спеціально для вас.

Я стиснула підвіску в кулаці

- Так, це моя найкраща подруга зробила.

- Ребекка?

- Ні, Луїза, - відповіла обережно, дивуючись інтересу лорда. – Вона навчалася на факультеті артефакторики. І була найкращою.

- Адепткою? — допитувався лорд Лей. Я перервала б дивну розмову, але, здавалося, для чоловіка вона була дійсно важливою.

- Не тільки. Адепткою, дівчиною, подругою...

Чоловік відійшов до вікна:

- Чому ви кажете про неї в минулому часі? Щось трапилося?

- Її вбили дракони, - відповіла жорстко.

Лорд Лей здригнувся і сказав здавлено:

- Чому ви так вирішили? У вас є підстави так вважати?

– Ні. Але якби вона не поїхала на Відбір, то була б зараз живою, – відрізала я.

Викладач із ББП сів на стіл і важко опустив голову на руки:

- Ідіть, Анно.

Я залишила аудиторію у змішаних почуттях. Складалося враження, що лорд Лей хотів почути щось про Луїзу, ніби він був знайомий з нею і... відчував сильні почуття. Любив, а тепер убивається горем... Можливо, це її минулий шанувальник? Але чому я про нього нічого не чула?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍