Літа Най - Смерть для чайників, Літа Най

– З тобою ще не все втрачено, – усміхнулася Лілі.

– Ну і остання – третя група, – стомлено підперши щоку, сказала я.

– Тут усе просто. Навіть ти зрозумієш, – підбадьорливо усміхнулася вона. – Створені – усі ті, кого створили перші чи другі.

– Стривай, дай я сама дійду, – рішуче перебила її я. – Це типу, всі ті міфічні чудовиська з легенд про богів та героїв. Типу циклопи, мінотаври, мантикори і таке інше.

– Я тобою пишаюся, – змахуючи невидиму сльозу, промовила дівчина. – Так, якби люди тільки могли уявити до чого божевільна фантазія в ними ж втілених богів, вони б жахнулися.

– Припустимо про створених богами істот все зрозуміло. Що відносно народжених? Вони теж можуть створити когось?

– Всіх види, створені не втіленими, зобов'язані своїм існуванням відьмам, – її очі загорілися азартом. – У давнину, коли відьми були в десятки, а то й у сотні разів сильніші, ними було створено так багато нових видів, що в якийсь момент це стало просто незаконно.

– Але нащо?

– В усьому винен непереборний відьомський інтерес і вроджена любов до експериментів. Коли відьми були набагато сильнішими, кожна хотіла випробувати свою силу, дізнатися на що здатна, дійти межі. У ті часи були створені найсильніші закляття та різноманітні сфари. Відьми просто хотіли спробувати: чи вдасться створити таку істоту, яка змогла б перетворюватися на звіра чи бути безсмертною. Так і з'явилися перевертні, вампіри та багато інших.

– Я чомусь вирішили, що весь стандартний набір фантазійних персонажів, типу перевертні, вампіри та відьми – це все народжені.

– І як же, по-твоєму, безсмертне створення, що п’є кров може бути творінням природи задля підтримки світу в рівновазі? – резонно зауважила вона.

Я лише знизала плечима. Згодна, про це я якось не подумала, але для мене дуже багато поки що було незрозумілим, щоб нормально аналізувати і розбиратися в усьому цьому.

– Ти сказала, що я народжена, – підняла погляд на Лілі і після її кивка спитала: – Тоді в чому полягала моя користь цьому світу? Якщо всі народжені створені для певної місії і відіграють свою роль у функціонуванні світу, чим необхідна моя здатність передбачити чиюсь смерть?

– Я не знаю, – після затяжної паузи, коли мене вже потрушувало від нетерпіння, промовила вона. Сказати, що я була розчарована – це нічого не сказати. Помітивши мою реакцію, Лілі додала: – Ти неправильно розумієш свої сили. Бачити смерть – це лише одна складова твоїх сил, невелика частина твоїх можливостей. Абсолютно точно в тебе є й інші здібності, окрім темної сторони твого дару.

– І які ж? – ці слова мали прозвучати зацікавлено, але вийшло розгублено. Я не знала радіти чи плакати від нової порції можливих сил. Я поки що з наявними не розібралася.

Лілі все не відповідала, тому я підняла на неї запитальний погляд. З її виразу обличчя стало зрозуміло, що вона зеленого поняття не має.

Дівчина несподівано зіскочила зі стільниці, на якій весь цей час сиділа, і відкрила одну з шафок у неї над головою. Діставши звідти пачку печива, вона підійшла до мене. Вставши з протилежної сторони барної стійки, вона простягла частування, а я мовчки прийняла їх. Їсти зовсім не хотілося, хоча за сьогодні в роті у мене побував тільки нашвидкуруч зроблений бутерброд зранку.

Я озирнулась на всі боки і помітила, що в кімнаті геть потемніло, з великого панорамного вікна лилося легке жовте світло від вуличних ліхтарів. Зайнята розмовою та своїми думками, я навіть не звернула увагу як швидко пробіг час. Здавалося нещодавно я сиділа в університетській їдальні і обговорювала здачу проекту з Олею. До горла підступився ком. Як би мені хотілося заплющити очі, а відкривши опинитися у своїй кімнаті гуртожитку. Щоб усе це виявилося поганим сном.

– Слухай, мені навіть уявити важко як це опинитися в такій ситуації: без жодного уявлення, що діється навколо, – ніби вловивши мої думки, м'яко почала Лілі. – І те, що я тобі все це розповідаю, це спосіб хоч якось прояснити ситуацію. Але насправді в нашому світі не прийнято поширюватись якими-небудь відомостями, як між собі подібними, так і тим паче іншими видами. Інформація та знання у нас вважаються найвищими цінностями та їх прийнято зберігати в секретах, передаючи лише своїм нащадкам. Коли справа починає стосуватися особливостей дару кожного окремого виду – цю таємницю замикають не на сім, а на сімдесят сім замків.

– Чому?

– А що тут незрозумілого? – усміхнулася дівчина. – Знання – це сила. Так ніби кажуть люди. У нашому випадку знання про сильні сторони кожного виду дають змогу знайти слабкі. А це нікому не треба. Переважно всі види живуть у мирі один з одним, і ми куди менш жорстокі, ніж люди, – тут я не втрималася і фиркнула. Так, тільки ось мене збиралися вбити без суду та слідства. Лілі правильно оцінила мою реакцію і тому відповіла: – У нас не так вже й багато законів, але вони дотримуються беззаперечно. І коли є бодай найменший натяк на порушення – старійшини не тягнуть.

Лілі сказала це несподівано різко. Розуміючи це, вона схилила голову і відійшла до вікна. Якийсь час дівчина стояла спиною до мене, ховаючи обличчя. Вона не хотіла, щоб я побачила її емоції. І щось мені підказувало – тут точно було щось особисте.

– Не дивлячись ні на що, – вона хитнула головою, ніби відганяючи неприємні думки, – ми не настільки безжальні, як людське суспільство. Так, сфари можуть бути мстивими, підступними, хитрими, егоїстичними, але ми завжди раціональні. Жодного насильства заради насильства. І всупереч уявленню, жодної кровожерності. Інша справа, коли мова заходить про кровну помсту, образу, конфлікт чи ворожнечу між окремими особами різних видів. Ось тут знання, на що здатний твій супротивник і як можна його перемогти, буде перевагою у битві та вирішальним фактором. Тому що наші протистояння – це завжди продумані, чітко сплановані дії, спрямовані навіть не завжди на вбивство, а на знищення як у прямому, так і переносному значенні. – Лілі дала мені кілька секунд осмислити сказане, а потім завершила: – Тож якщо ти сподіваєшся знайти якийсь посібник з використання сили банші в міській бібліотеці сфарів – ти будеш розчарована. Про твої здібності тобі зможуть розповісти тільки твої одноплемінниці й то якщо захочуть.