Літа Най - Смерть для чайників, Літа Най

– Кажуть у давнину, – продовжувала свою розповідь Лілі, – банші самі вбивали всіх тих, хто був близький до смерті на їхню думку.

– Стривай, – перебила я. – Що означає: «самі вбивали»?

– Якщо банші бачили смерть людини найближчим часом, то могли просто зробити це самі. Можливо, вони вважали, що так буде простіше, – знизала плечима вона.

Це не здавалося мені простіше. Але судячи з усього, історія замовчує про справжні мотиви моїх пращурів.

– Гаразд, – хитнула головою, розуміючи, що мені ще багато доведеться дізнатися про свою силу. – Що там щодо решти? Ти сказала, що народжені – це лише перша група.

– Наступні можуть бути не зовсім зрозумілі для твого ще не сформованого дитячого мозку, але я дуже постараюся тобі пояснити, – удавано стурбованим тоном сказала вона, на що я тільки пирхнула. – Так ось, другі – втілені. Якщо перших створила сама природа для підтримки балансу, то втілених створили люди.

– Люди?! – у мене навіть щелепа трохи відвисла.

– А я попереджала, – занепокоєно зауважила Лілі, ховаючи у куточках губ усмішку.

– Я тебе уважно слухаю.

– Насправді всьому провиною людська потреба у вірі в щось більше за них. Людині недостатньо просто існувати у світі, вона хоче знати, що її життя це лише маленька частина величезного всесвіту, де є речі недосяжні для її розуміння. І тут вони абсолютно праві. Тільки проблема в тому, що люди не в змозі зрозуміти реальність, тому намагаються вигадати якусь нову теорію, релігію, ілюзію, філософію чи ще щось із такою ж дивною назвою, – Лілі закотила очі й важко видихнула. Весь її вигляд говорив, що їй складно зрозуміти звичайних людей. – Загалом, людська віра, дійшовши до певного рівня, здатна створити абсолютно новий, раніше невідомий вид і наділити його певною силою.

– Чекай-чекай, – підняла руки я. – Ти хочеш сказати, що якщо сильно у щось повірити, воно може втілитись у життя? Це як у мотиваційній літературі радять посилати сигнали у космос і тоді ваше бажання здійснитись? – усміхнулася я, але побачивши сердите обличчя Лілі, спробувала згладити ситуацію: – Просто мені здається, що таким чином під новий рік до дітей вже б давно приходив справжній Санта, а не перевдягнений сусід.

– Я говорю не про милі казки, які вигадують люди, щоб життя не здавалося таким… складною справою. Я про ту віру, що сягає поклоніння. Коли тобою керує не віра у краще, а страх гіршого. Задля справедливості слід зауважити, що більшість втілених були створені людьми ще до нашої ери або в перше її тисячоліття. Нині таких випадків дуже мало.

– Чому? – спитала я, не вловлюючи логіки.

– Люди стали розумніші, – просто відповіла Лілі. – У давнину людство взагалі не вирізнялося особливою просунутістю в науці та вченнях. Не розуміючи, як улаштований світ, які процеси в ньому відбуваються і чому, люди просто списували все на вищі сили. Сильний дощ чи навпаки посуха – кара небесна, грім і блискавка – прогнівили богів, а якщо хвороба яка – певно прокляття. З такими переконаннями і відсутністю знань, людині залишалося тільки вигадати якесь божество, що відповідає то за природне явище, то за почуття чи емоції, то за місце чи час та інше. Все те, чого вони боялися, і не могли пояснити. Страх невідомого настільки затуманював розум, що вони не просто вірили в цих ідолів, а поклонялися їм, будували капища, приносили жертви в ім'я богів. Саме в такі моменти – беззаперечної віри – люди, навіть не розуміючи цього, втілювали в реальність свої ж фантазії, надаючи їм подоби і наділяючи силою.

– Тоді Бог також існує? – зацікавилась я.

– Що для тебе є Бог? – запитанням на запитання відповіла вона, а побачивши мій розгублений вираз, уточнила: – Як він виглядає? Що робить? Які в нього сили?

– Якщо вірити Біблії, Бог створив людей за своєю подобою – значить він як ми, можливо, лише більше в кілька разів. Не знаю, чомусь я його уявляла більшим за звичайну людину. Я думаю, він наглядає за нами, стежить, щоб його творіння не зруйнували створений ним світ. А щодо його сил – мені здається не можна виділити щось конкретне. Він може абсолютно все, він же Бог.

– Ну так, – якось приречено протягнула дівчина. На її обличчі з'явилася іронічна усмішка, і вона вимовила: – Просто спостерігає, маючи безмежні можливості.

– Що ти хочеш від мене почути? – ображено змахнула руками я. – Так, я особливо ніколи не замислювалася над цим. Просто вірила, як вірить більшість людей.

– Як там кажуть, та й Слава Богу, – хмикнула Лілі. – Ось завдяки сучасним реаліям, коли люди ходять до церкви не тому, що реально вірять, а тому, що так робили багато поколінь у їхніх сім'ях, зараз і не з'являються нові втілені. Але я не це хотіла сказати, – різко змінивши саркастично-повчальний тон на більш серйозний, вона продовжила: – Через те, що віруючі не мають чіткого уявлення про силу та здібності Бога – його й не існує. У цій справі важлива точність та конкретика. Ось у стародавні часи люди бачили грім та блискавку і були впевнені, що це справа рук чарівної істоти, наділеної силою повелівати небом. Лише у давньогрецькій міфології це був Зевс, слов'янській – Перун, а скандинавській – Тор. Але за фактом імена різні, а здібності однакові. А в християнській вірі Бог надто абстрактний: може абсолютно все, має подобу людини, але можливо в трохи збільшеному вигляді, робить нічого.

– Я зрозуміла. Важливий страх, що зміцнює віру і конкретний список характеристик, – підсумувала я.