Вікторія Вашингтон - Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон

— Я не танцюватиму, — голосно, голосно заявляю, схрещуючи руки на грудях.

Відразу ловлю на собі безліч спантеличених поглядів.

Задоволений із них лише один. І належить він Світлані.

— Вона жартує, — раптом лунає за мною і гаряча долоня Роми охоплює моє передпліччя. — Вона жартує, — раптом лунає за мною і гаряча долоня Роми охоплює моє передпліччя.— Ми станемо в пару.

Хочу шикнути на нього, але хватка на шкірі стає ще міцнішою.

— Чудово, — відразу відгукується Іра, розпливаючись в посмішці. — Тоді починаємо!

Вона плескає в долоні і включає вже до болю знайому музику.

У ніс ударяє запах парфуму Барінова. Одна його рука знаходить мою, а друга лягає на талію.

Мені максимально ніяково і хвилююче від такої близькості, аж серце набирає обертів.

— Навіщо ти вліз? — невдоволено закочую очі. — Я хотіла відмовитись від вальсу.

— Не виглядало так, коли Мишко підходив тобі і казав, що не зможе танцювати, — заявляє Рома, хитро посміхаючись. — Чи тобі так не хочеться танцювати саме зі мною?

— На мою думку, це ти не гориш бажанням зі мною танцювати, — парирую я, опускаючи погляд.

— З чого взяла? — Зацікавлено запитує Рома.

— Бачив себе збоку? — тепер дивимося в очі.

— А ти звикла весь негатив приймати на свій рахунок? — замість відповіді Рома ставить чергове запитання.

— Хочеш сказати, що хотів бути зі мною у парі? — запитально піднімаю брову.

— Ну, не скажу, що перелом Олі - це мій хитрий план, — починає Барінов. — Але проти тебе нічого не маю.

Я максимально шокована. Ось так прогрес. Днями він відмовлявся займатися зі мною проектом. Що ж сталося за цей час? І яка в нього має бути мотивацію, щоб так швидко змінити свою думку?

Одночасно стає не по собі від незнання і нестерпно цікаво від бажання докопатися до правди.

— Ілона та Рома, — гукає нас Іра.— Я вас разом поставила не для того, щоб ви один одного відволікали. Працюємо у поті чола!

Насправді відразу повернутися до ладу не виходить.

Долоні Роми на моєму тілі та його погляди відчуваються по-іншому. Не так як з Мишком, однозначно. Та й самої торкатися його і знаходиться так близько незвично.

Ніяк не виходить зосередитись і перестати думати про те, що часом я відчуваю його м'ятне дихання.

Занадто близько. Неприпустимо.

***

Через мій підвішений стан, перше тренування в парі з Бариновим проходить з рук геть погано. Упевнена, що він уже встиг пошкодувати, що відсік мій порив відмовитися від вальсу.

— Ну і як тобі новий партнер? — запитує Свєтка, яка чекає мене на вулиці після репетиції.

Вона не виглядає зацікавленою, але мене тепер не проведеш. Адже я прекрасно бачила її реакцію, коли відмовилася танцювати з Ромою. Шкода, що не встигла побачити вираз її обличчя, коли Рома проявив ініціативу і сам підійшов.

— Нормально, — знизую плечима.

Не буду ж тут і зараз розповідати, що сама є жахливим партнером з тієї причини, що дивно почуваюся поряд із Бариновим. Тіло ніби саме не своє і складно керувати ним, коли нам доводиться перебувати так близько одне до одного.

— Підемо в кафешку? — переводить тему, отримавши відповідь і кивнувши власним думкам.

Хочеться запитати, що відбувається, бо її поведінка здається підозріло дивною. Але лише відсмикую себе — треба якомога менше загалом зачіпати тему Баринова і нашого спілкування, уникаючи гострих кутів. Найімовірніше, лише дотримуючись такого правила, наші дружні стосунки не постраждають.

— Моо… — збираюся відповісти згодою, але нас знову переривають.

Запах Баринова огортає, щойно він встигає опинитися поруч. Нахаба вириває телефон із моєї долоні і з непохитною впевненістю намагається розблокувати.

Не тут то було. Не настільки я дурна, щоб не ставити пароль на телефон.

Йому вистачає секунди, щоб схопити мене за руку і прикласти великий палець до кнопки на екрані.

Навіть зреагувати не встигаю, як Рома вже щось друкує. У моєму, чорт забирай, смартфоні.

— Ти що, зовсім нахабний? — кидаюся до нього, одразу забираючи свою річ.

Рома піддається, а на його телефоні в цей момент звучить звук сповіщення.

— Я їду сьогодні на всі вихідні, — ставить мене до відома. — Наберу тебе ввечері.

Хочу схаменутися і запитати, яким чином він збирався мені дзвонити, але пазл моментально складається в голові.

Шукаю підтвердження власній здогадці, і розблокую телефон.

Звичайно, цей жук встиг відправити з мого номера собі повідомлення.

«Спасибі, Рома. Тепер у мене однозначно найкращий партнер»

Давлюся повітрям від обурення. Ну не засранець? Таке та з мого номера писати.

Невже вирішив потішити свою самооцінку?

До моменту, поки перевіряю повідомлення і піднімаю погляд назад, бачу спину Баринова, що віддаляється, і обурений погляд Свєтки.

— Зовсім не схоже на те, що між вами нічого немає, — заявляє вона.

— Маячня, — фиркаю я. — Не починай. Мені немає сенсу брехати.

— Твоя задоволена посмішка свідчить про протилежне.

Розумію, що справді посміхаюся.

Просто це повідомлення, що Рома відправив сам собі, виглядає досить кумедно і веселить.

— Та й сенс брехати є, — охоче продовжує Свєтка будувати свої здогадки.

— Наприклад? — запитально піднімаю брову, починаючи рухатися в бік кафешки.

Мене розпирає від цікавості — для чого Баринову телефонувати мені сьогодні?

Не виключено, що це лише гра на публіку, що підтверджує минулі думки, і на ділі ніякого дзвінка не надійде. Тільки навіщо в такому разі йому знадобився мій номер?

— Ти можеш приховувати ваші стосунки від мене, бо розумієш, що неправильно зустрічатися з колишнім хлопцем найкращої подруги, — її припущення неприємно проходиться по нервових закінченнях.

— Припиняй нести єресь, — вигукую я. — Інших хлопців у світі мало, чи що? Якщо ти не забула, моє серце давно зайняте.