В'ячеслав Миколайович Іванов - Історія держави і права України

проти життя, умисел та необережність. Так, якщо вбивство вчинено у стані афекту, випадково («у пиру»), винний ніс відповідальність разом з общиною (ст. 6 Прост. ред.). Коли ж убивство вчинено умисно («стал на разбой»), «то за разбойника люди не платять, но відадять и всего с женою и с детми на поток и на разграбление» (ст. 7 Прост. ред.). Умисний убивець називався розбійником, неумисний — головником або убійником.

Деякі види вбивств (намірене тілесне ушкодження із смертельним наслідком, вбивство чоловіком дружини за подружню зраду) каралися легше. Окремі вбивства були безкарними: вбивство нічного злодія, вбивство внаслідок провокації тощо.

Посилена відповідальність встановлювалась за злочини проти честі. Так, за удар мечем, «не вийнявши його із піхов, або ручкою меча» карали вчетверо важче (12 гривень за ст. 23 Прост. ред.), ніж за удар і несмертельне поранення гострою стороною меча (3 гривні за ст. 28 Прост. ред.).

Серед майнових злочинів найтяжче (зазвичай, на «потік і пограбування») каралися підпали і рецидивні випадки конокрадства.

Досить просто розв’язувалась проблема співучасті: розподіл функцій не проводився і всі співучасники злочину відповідали порівну.

Система покарань має певну динаміку щодо сутності та видів. Найдавнішим інститутом охорони правопорядку і карою була помста. Вона сягає доби приватної розплати. Згодом помста підпадає під контроль держави і значно обмежується, а в середині ХІ ст. синами Ярослава Мудрого замінюється на грошовий викуп (ст. 2 Прост. ред.).

За Руською правдою покарання були досить м’якими. До монголо-татарської навали Русь (чи не єдина в Європі) не знала смертної кари як юридично санкціонованого вбивства. Щоправда, літопис засвідчує її застосування в окремих випадках за державні злочини. Так, у 1068 р. були страчені через повішення учасники повстання проти князівської влади.

На думку відомого історика права С. Юшкова, смертна кара застосовувалась за вбивство боярина.

Вищою мірою покарання були потік і пограбування, коли злочинця позбавляли особистих і майнових прав. Покараного ставили поза правом і виганяли з общини. Майно його конфісковувалося на покриття шкоди, решта — до княжої скарбниці. Коли ж майна не вистачало на покриття шкоди, злочинця поневолювали.

Поширеними були грошові покарання (віра й продаж), які стягувалися до княжої скарбниці. Віра присуджувалася за вбивство і становила 40 гривень, а продаж у розмірі 1, 3 та 12 гривень — за інші злочини. За вбивство княжого мужа, як уже зазначалося, сплачувалася подвійна віра. Це були значні матеріальні стягнення, якщо взяти до уваги, що за 2 гривні можна було купити корову або до десяти баранів. Слід зазначити, що Володимир Великий замінив віру на смертну кару, але ненадовго, бо це негативно відбилося на прибутках державної скарбниці. Відома й дика віра, яку сплачувала верв, коли на її території знаходили вбитого, а вбивцю з якихось причин община не видавала (не вдалося розшукати тощо). Інколи платилася тільки полувіра. Грошові виплати здійснювалися родичам убитого (головництво), а також потерпілим від «обід» (урок).

Судовий процес мав змагально-обвинувальний характер, сторони в ньому були рівноправними. Він починався із заклича — публічного звернення потерпілого на торгу про пропажу та її прикмети (ст. 32 Прост. ред.). Хоча чіткого розмежування між кримінальним і цивільним процесом не було, деякі процесуальні дії могли застосовуватися тільки за кримінальними справами. До такої процесуальної дії було віднесене гоніння сліду, тобто пошук злочинця за його слідами. Якщо слід приводив до верви, вона мала видати винного або платити дику віру.

Специфічною процесуальною дією був звод. Він здійснювався тоді, коли особа, у якої була знайдена чужа річ, оголошувала себе добросовісним набувачем. Набувач вказував на того, у кого він ту річ придбав («поиди на свод, кде есть взял», — ст. 35 Прост. ред.), той, у свою чергу, міг вказати на третього і т. д.

Судовими доказами були: свідчення видоків (очевидців правопорушення), послухів (свідків доброї слави підозрюваного), зовнішні прикмети, речові докази, власне зізнання. У випадках, коли не було інших доказів, могла застосовуватись присяга (рота), яка супроводжувалась цілуванням хреста, а також суди Божі (судовий поєдинок, ордалії — випробування водою чи розпеченим залізом). При випробуванні водою підозрюваного кидали зв’язаним у воду і, якщо він потопав, вважався невинним («Погану людину вода не бере»). При випробуванні розпеченим залізом невинним визнавався той, у кого не залишалося слідів опіків. Судові рішення виносились в усній формі, а до їх виконання залучались спеціальні посадові особи (вірники, наприклад, збирали кримінальні штрафи за вбивство).

* * *

Право Київської Русі складалося й розвивалось у процесі еволюції

Давньоруської держави. Серед основних його джерел був звичай. На нормах звичаєвого права базувалися писані джерела права: міжнародні договори, князівське законодавство, церковні статути. Найважливішою пам’яткою давньоруського права є Руська правда, в якій найповніше розкриті характерні для того часу правові норми. Право Київської Русі було правом привілеїв. Його норми охороняли власність і забезпечували привілейоване становище панівної феодальної верстви. Феодально залежне населення перебувало поза законом.

Завдання для самостійної роботи

1. Дайте загальну характеристику джерел права Київської Русі.

2. Розкрийте, яким чином в процесі становлення політичної організації суспільства звичаї східних слов’ян трансформувалися у норми звичаєвого права. Чому вони ставали загальнообов'язковими для виконання? В яких сферах суспільних відносин вони діяли?

3. Проаналізуйте наведені серед джерел до теми витяги з тексту договору Ігоря з греками (945 р.) та віднайдіть норми давньоруського права, що встановлювали відповідальність за вбивство, крадіжку, тілесні пошкодження тощо, а також тогочасні міжнародно-правові норми.

4. Прочитайте УСТАВ Святого князя Володимира та СТАТУТ князя Ярослава (тексти додаються) та проаналізуйте їх зміст. Які справи відносив до юрисдикції церкви Устав Володимира та яке джерело матеріального забезпечення церкви було визначено даним статутом? Розкрийте, як Статут Ярослава відтворює характерне для феодального суспільства право привілею щодо диференціації покарання (залежно від станового положення потерпілого).

5. Прочитайте Коротку й Просторову редакції Руської правди. Охарактеризуйте їх основний зміст та структуру Наведіть аргументи на користь того, що за рівнем розвитку правових інститутів це була достатньо розвинена пам’ятка права.

6. Знайдіть в Руській правді статті, де йдеться про княжі борті, ролейні межі, перевіси на деревах, купівлю й продаж, позику й поклажу майна, порядок повернення речі справжньому власнику з неправомірного володіння. Зробіть на підставі цього самостійний висновок — чи можна стверджувати про застосування в давньоруському праві інститутів права власності й права володіння? Розкрийте зміст права власності в Київській Русі.

7. Розкрийте зміст спадкового права в Київський Русі, поняття спадок, особливості спадкування за законом та заповітом. Кому належало право заповідати та успадковувати? Поясність, чому існували обмеження на успадкування майна жінками. Чи передбачалося спадкування сторонніх осіб? Проаналізуйте, як відбилася у спадковому праві станова організація