Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Тільки ти сам. Нам заборонено магією балуватися. Успіху в бою не буде.

— Добре. Якщо скажеш, як воно працює. А то я ще ніколи...

— Простіше простого. Вкажи сувоєм на те, що хочеш підпалити, а потім кинь туди пергамент.

— А мене заразом не зачепить? Пергамент не камінь, далеко не кину.

— Ні. Це ж не бойове заклинання, а господарське. Вогонь спалахне не відразу. І відійти встигнеш і зігрітися біля нього, якщо буде бажання, можна. А то й шматок м'яса запекти.

Розповідай тим, хто ніколи не мав справи з технікою. Особливо, китайського виробництва, купленої задешево. Як говорить один із законів Мерфі, якщо щось може піти не так, воно піде саме не так. І чим складніший пристрій, тим вища ця можливість. Тим паче, якщо маєш справу з гаджетом, придбаним з рук. І не скріпленим печаткою майстра.

Тож ризикувати не став. Спершу попросив Леонідію відійти ще хоч кроків на десять. Потім вказав сувоєм на руїни, і закинув його туди метрів з трьох. Сам відразу стрибнув назад, займаючи положення, рекомендоване при ядерному вибуху.

Не знаю що саме зробив не так чарівник-недоучка, або навпаки — чим «поліпшив» класичну формулу, але шарахнуло знатно. Язики полум'я зовсім трохи не дісталися чобіт. Але навіть крізь товсту підошву я відчув жар вогню.

Зачекав трохи і тільки потім підняв голову. Леонідія сиділа на землі і час від часу струшувала головою, як при контузії. Озирнувся... М-да, те ще вогнище. Якщо й запікати на ньому, то цільну тушу мамонта. Або й тих п'ятиповерхових дуринд, які ще раніше вимерли.

— Жива?

Амазонка розгублено кивнула, потім, мабуть, згадала свої рекомендації з процесу розпалювання та ЦУ по техніці безпеки і зблідла.

— Ніколаїс ... Я не навмисне. Честю Діви клянусь.

— Не бери в голову… Головне, результат.

— Але я й справді… Ось засранець! Знайду сучого сина, вуха відріжу.

— Не варто. Талановитий малий. Нехай живе, може, знадобиться ще. Сама як? Ціла?

— Так... Тільки у вухах шумить... Ні — дзвенить...

— А, ну, тоді не поспішай вставати. Посидь ще…

Ага, ти бав десь дівчина, котра б до поради послухала. Леонідія відразу піднялася і почала обтрушуватися.

Добре, що поряд немає жодного дзеркала. Після тісного знайомства з підлогою та стінами підземелля, обіймами чудовиська, вигляд у неї і до вибуху був ще той. А тепер, коли сміття, попіл і кіптява навели останні штрихи — войовниця перетворилася на справжню «красуню». Баба-Яга вдавилася б від заздрощів, а доведені до інфаркту ворони достроково присудили б їй перемогу на конкурсі городніх страхопудів. Натомість, я міг дивитися на неї тепер спокійно, а не як у підземеллі.

Навіть відсутність більшої частини бахроми на спідниці і не піднімала кров’яний тиск.

— Розпатлана, так? — дівчина вловила погляд і квапливо насунула шолом.

— Трохи... Не знаєш, тут поблизу немає водойми? Я б із задоволенням вмився... Все тіло свербить. Напевно, від слизу того чудовиська?

— Не знаю. Я вперше у цих місцях.

— Шкода… Загалом корчмар казав, що в яру дно болотисте. Значить, і струмок там знайдеться. Або хоча б джерело. От тільки повертатися доведеться.

Дівчина оглянула себе уважніше.

— Нічого… Я думаю, ведмідь до завтра не втече. А нам після всіх пригод і справді відпочити не завадить.

Постояли ще трохи, милуючись яскравим золотистим полум'ям, що справді здавалося чистим, та й побрели геть, поки бруд кіркою не взявся.

Дівчина мовчала, і я з розмовами не чіплявся. Хотілося трохи подумати.

Тому що все, що відбувається, аж надто скидалося на сон. Якщо тільки сни бувають такими довгими та насиченими подіями. А ще доводилося читати і навіть серіал бачив про те, як у майбутньому створили парк розваг. У якому розігрувалися будь-які сюжети від банального вестерну до космоопери. Причому живим — у сенсі, справжнім — там був лише відвідувач. Всі інші ролі від комара до орка або інопланетного кракозябра відігравали андроїди. Заплативши за квиток, турист міг творити там все, що прийде в голову. Вбивати, ґвалтувати... Калічити... Не дотримуючись жодних моральних правил. При цьому йому самому роботи шкоди завдати не могли. Навіть непрямими діями.

А якщо майбутнє настало трохи раніше? І такий парк уже функціонує?

Як я в нього потрапив, за які заслуги чи, навпаки — кару, це інше питання. Але, ж теоретично можливо? І варіант нічим не гірший за попадання в паралельний всесвіт.

Ось тільки мені від чергового припущення анітрохи не легше. Як то кажуть, що пнем по сові, що совою об пень. Як перевірити? Попросити Леонідію проткнути мене шаблею та подивитися на результат? Вона навряд чи погодиться. Зґвалтувати її, в особливо цинічній формі, і цим запустити агресію? То звідки мені знати, який рівень достовірності закладено в програму? Може, вона спрацює лише у разі смертельного поранення чи каліцтва, на кшталт — відсікання кінцівки? І що? Ризикнути? Перепрошую, але це не лотерея. У разі програшу, назад не пришити. З ведмедем взагалі експериментувати не варто. Йому «стоп-слово» точно, не крикнеш.