Сергій Дячук - Король Гуцул, Сергій Дячук

бігають бездомні собаки. Сідає, дивиться шоу на плазмі, згадує розмову, в голові все плутається. Десь біля півночі грузиться в порожній автобус, знімає куртку. Дістає з наплічника томик «Казки Гуцульщини». Читає, шепчучи собі під носа дарчі напис.

— Дорогий Зенон! Не знаю тоді на ранок, коли вони вже йшли з хутора, пускаючись в потік від хати, той офіцер молодий відстав від своїх, п’ючи воду із джерела він бачив, що через снігову віхолу на місця, де стояла хата в якій вони заночували. Пагорбом скакали повільно двоє чоловік у чорній гуні і поруч жінка в білій вони повільно піднімались у гору, взявшись за руку. Офіцер аж онімів бо тієї ночі лише він слухав цю історію але з туману його окрикнув старшина тоді «командир не відставай» і він побіг доганяти їх. Потім він шукав те місце багато років, присвятив цьому ціле життя, але намарно. Не знаю ким був той чоловік. Я і досі не знаю цього, хоч і шукав те місце ціле життя. Щасти Вам! Щасливого Різдва!

Загудів мотор і автобус рушив. Серед ночі його сплячого на задніх сидіння автобуса, розбудив телефон на рінгтоні якого була пісня хіт «Казки» «Плакала». Дзвонила його дівчина, привітала зі Святом і сказала, що любить його…