Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

- Це "Спіраль часу"?

Він мовчки кивнув головою. Обличчя в нього стало задоволеним. А в навушниках все билася мелодія — жорстка, сильна, я навіть напружився, наче перед бійкою чи стрибком у холодну воду.

— І не вирватися, не втекти,

Світ прилип до холодної грані,

І сміються наші обличчя

На заплаканому екрані.

І за тінню задзеркальною

Повторюємо ми рухи,

Випав випадок унікальний:

Нас зловили відбитки.

Касета докрутилася до кінця, я хотів було перевернути її, але тут побачив Таню, що йде мостом. Вона тягла здоровенну каструлю - обід. Я подивився на наших «ворогів» — до них теж ішов хлопчик із важкою на вигляд сумкою.

Ми неквапливо пообідали. Поділились із дванадцятим островом хлібом, а вони почастували нас яблуками. Таня ще покрутилася серед нас, їй явно хотілося залишитися довше, але Толик без жалю прогнав її назад, сказавши:

- Мала ще. І не належить дівчатам на мостах чергувати.

- На другому острові належить! — ображено простягла Таня.

— Дівчачі казки, — відмахнувся від неї Толик. І пояснив мені, що про другий острів, який дуже далеко звідси, ходять чутки, ніби там при владі одні дівчата, а хлопчаків вони виганяють із острова або навіть убивають.

Таня пішла. Ми знову почали ледарити. Сонце повільно сповзало до води, а вітер робився дедалі сильнішим. Я зіщулився, по-перше, тому, що стало холодніше, по-друге, міст почав тихенько розгойдуватися, і від цього робилося моторошно.

— Як на гойдалці, — сказав Ілля. Його це тішило. — Ось під час шторму на мості цікаво. Іноді хвилі до середини дохльостують.

- Тут же сто метрів висоти!

- Побачиш.

І в цей момент на вежі замку блиснуло, в очі вдарив сонячний кролик.

— Чорт… — Толик схопився, вдивляючись у вежу. Пройшло з півхвилини, перш ніж блиснуло знову.

Ілля скривився. Меломан зняв навушники плеєра. Хлопці з дванадцятого острова насторожилися.

- Саліф! — Толік поклав меч на міст і пішов уперед. Негр, трохи повагавшись, залишив свій ніж і ступив йому назустріч. Кілька хвилин вони тихо розмовляли, потім Саліф повернувся до своїх і голосно, щоб усі чули, сказав:

— Хлопці, йдіть до замку. Перевірте як справи на північному мосту. Я один подежурю.

Ті, ні слова не говорячи, пішли до свого острова. А Толік швидко потис Салифу-Джорджу руку і пішов до нас. Обличчя у нього було незвично стривоженим.

— Ігоре, подежуриш один?

Ігор мовчки кивнув головою. Тоді Толик коротко кинув нам із Іллею:

- Ноги в руки - і вперед.

Я не став нічого питати. Очевидно, один сигнал означав терміновий збір на острові.

Поки ми мчали до замку, я подумав, що мостами або плетуться ледве-ледь, або біжать стрімголов. Середини не існувало. І ми бігли з усіх сил, а сонце вже опускалося в море, і небо багряніло, наче наливалося кров'ю.

Першими до острова прибігли хлопці, які чергували на західному мосту. Коли ми наспіли, то