Джек Лондон - Серця трьох, Джек Лондон

ключ у дверях, швидко ліг на долівку й удав, буцімто спить. У камеру, похитуючись, зайшов сп’янілий Ігнасіо і врочисто простяг Генрі пляшку.

- З найкращими побажаннями від нашого доброго начальника Педро Суріти,- промимрив Ігнасіо.- Він просить вас випити й забути, що завтра йому доведеться вас повісити.

- Побажайте йому від мене всього найкращого та скажіть, щоб він ішов під три чорти разом із своїм віскі,- відповів Генрі.

Вартовий випроставсь і навіть уже не хитався, а ніби відразу потверезішав.

- Дуже добре, сеньйоре,- мовив він, виходячи й зачиняючи ключем двері.

Одним стрибком Генрі опинився коло вікна й зіткнувся віч-на-віч з Френком, що просував йому крізь грати револьвера.

- Добридень, товаришу,- сказав Френк.- Ми витягнемо тебе звідси, як оком ізмигнути.- І він показав дві динамітні шашки з гнотами й запальниками.- Дивися, що я маю, це краще за лом. Стань лишень у найдальший куток. Зараз у мурі буде така дірка, що крізь неї пройде й «Анджеліка». До речі, «Анджеліка» чекає на тебе коло берега. Ну, відійди! Я закладаю динаміт. Гніт зовсім короткий.

Ледве встиг Генрі стати в задній куток камери, як хтось, незграбно всунувши ключа в замок, відімкнув двері, і досередини ввірвався галас. Серед лайки й крику Генрі вловив одвічне бойове гасло латиноамериканців: «Бий грінго!»

Побачив він також, що Рафаель і Педро, ввійшовши в камеру, варнякали: «Він ворог братерської любові».- «Він послав мене під три чорти, правда, Ігнасіо?»

В руках у них були рушниці, а позаду сунула решта п’яних вартових, озброєних хто ножем, хто пістолетом, а хто просто пляшкою. Побачивши в Генрі револьвера, вони спинились, і Педро, непевною рукою натискуючи на гачок, урочисто пробурмотів:

- Зараз ми любісінько вирядимо вас у пекло, сеньйоре Моргане.

Та Ігнасіо не хотів чекати. Він приклав рушницю до кульші, вистрелив навмання і не влучив. Куля вдарилася в стіну, якраз посередині камери, а сам він упав, збитий кулею Генрі. Решта похопилася відступити в коридор і, сховавшись за мур, почала обстрілювати камеру.

Дякуючи своїй щасливій долі за товщінь мурів і сподіваючись, що його не поранить рикошетом, Генрі заховався в куток і став чекати вибуху.

Вибух не забарився. Там, де було вікно, зробилася величезна дірка. Та Генрі вдарив у голову уламок муру, і, запаморочений, він упав додолу. Коли курява й дим від вибуху розвіялися, Генрі невиразно побачив Френка, що ніби напливав на нього. Френк витяг його крізь отвір, і надворі Генрі зовсім опритомнів. Він побачив, як Енріко Солано й Рікардо, його наймолодший син, з рушницями в руках стримували юрбу, що купчилась на вулиці з одного боку в’язниці, а близнюки, Альварадо й Мартінес, стримували тих людей, які товпилися з другого її боку.

А втім, люди тільки зацікавлено дивилися. Ніхто не бажав важити своїм життям і заступати дорогу таким могутнім оборонцям, що висаджують у повітря мури та в білий день штурмують в’язниці. Вони поштиво розступилися перед невеличкою купкою чоловіків, коли ті рушили в напрямку берега.

- Коні чекають на нас на сусідній вулиці,- сказав Френк, стиснувши Генрі руку.- Там і Леонсія. Хвилин за п’ятдесят ми дістанемось берега, де нам уже приготовлено човна.

- А гарної ж я тебе навчив пісні,- сміючись, сказав Генрі.- Коли ти засвистів, мені здалося, що я зроду не чув кращої мелодії. Ті собаки так поспішали, що не могли дочекатись до завтра. Вони нажлуктались віскі та й вирішили негайно повісити мене. Цікава штука з тим віскі. Якийсь старий крамар перекинувся перед самою в’язницею з возом, навантаженим віскі...

- Бо ж навіть шляхетний Нарваес, син Валтасара де Хесус-і-Сервайос-і-Нарваеса, сина славетного вояка генерала Нарваеса, може бути за крамаря, а той крамар мусить жити. Правда ж, сеньйори? - мовив Френк таким голосом, як той старий.

Генрі весело глянув на нього й поважно додав:

- А знаєш, Френку, я радий, до біса радий, що...

- Що саме? - спитав Френк у той момент, як вони завертали за ріг, де чекали коні.

- А що не відрізав тобі вуха тоді на Бичачому, коли ти лежав на землі й наполягав, аби я різав.

  РОЗДІЛ VI

 

 

Мар’яно Веркара-і-Іхос, начальник поліції Сан-Антоніо, відхилився на спинку крісла в судовій залі і з спокійною задоволеною усмішкою почав скручувати цигарку. Суд відбувся так, як його заздалегідь і задумано. Він цілий день стежив, щоб старенький суддя й не понюхав пляшки з мескалем, і той не підвів його - ні разу не помилився, поки тривав суд, і виніс вирок, якого й хотів начальник. Шістьох пеонів оштрафовано на велику суму й відряджено назад до плантації в Сантосі. Їхній контракт було продовжено доти, доки вони не відроблять той штраф. А начальник через це забагатів на двісті американських золотих доларів. З цими сантоськими грінго, всміхнувся він до себе, можна мати діло. Одне, що своїми плантаціями вони сприяють розвиткові країни. А друге - в них сила-силенна грошей, і вони добре платять за всілякі дрібні послуги, що їх він має змогу для них робити.

Він побачив Альвареса Тореса і всміхнувся ще приязніше.

- Слухайте,- прошепотів той, нахиляючись до його вуха,- ми можемо покінчити з обома бісовими Морганами. Ту свиню - Генрі - повісять завтра. То чому б нам другу свиню - Френка - не стукнути сьогодні ж?

Начальник поліції запитально звів брови.

- Я порадив Френкові напасти на в’язницю. Солано вірять його брехням і цілком на його боці. Безперечно, вони спробують сьогоднішнього-таки вечора, бо відкладати не можна. І ваше діло бути напоготові до всіх подій і подбати, щоб Френка Моргана вбито в цій сутичці.

- Навіщо, з якої речі? - завагався начальник.- Мені треба позбутися тільки Генрі. А Френк нехай собі їде до свого улюбленого Нью-Йорка.

- Він мусить зникнути сьогодні, а чому, ви самі зараз зрозумієте. З тих телеграм, які я посилаю з урядової радіостанції і які й ви читаєте...

- Але така була умова, а то б я не домігся для вас дозволу користуватися радіостанцією,- нагадав йому начальник.

- Я на це не скаржуся,- запевнив його Торес.- Отже, ви знаєте, що я маю таємні й важливі справи з Ріганом у Нью-Йорку.- Він помацав рукою кишеню.- Я