Франсіско Гарсія Павон - Руді сестри, Франсіско Гарсія Павон

також зачитав йому анонімного листа, підписаного «Диким Котом».

— Це писав якийсь пришелепуватий.

— Я теж так подумав.

— У кожному разі збережи того листа для експертизи. Ясна річ, коли в газетах з'являється якась сенсація, відразу сипляться анонімні листи й телефонні дзвінки. Не варто давати інтерв'ю газетярам, доки справа не проясниться.

— А в мене його ніхто й не просив. Повідомлення, опубліковані в пресі, походять, певне, з департаменту.

— Так. Але я наказав тримати перебіг розслідів у суворій таємниці. То ви маєте, Мануелю, якусь надію на успіх?

— Надію, то забагато сказано. Ви знаєте, що я ніколи не кваплюся з висновками. Але тут принаймні є над чим помізкувати.

— Тільки новаки в нашій роботі відразу знаходять розв'язання. Ми ж, старі вовки, мавши за собою чимало кримінальних справ, ніколи не квапимось. Гаразд, Мануелю. Завтра о десятій матимеш експерта для знімання відбитків.

— Ймовірних відбитків, хотів я сказати.

— Так, власне, й треба говорити.

Поклавши слухавку, Пліній дізнав уперше за цей день відчуття безжурності й втіхи. Конфіденційна розмова з такою важливою поліційною особою справила йому велику приємність.

Повертаючись до кімнати духів, він запалив сигарету.

— То я готовий, друзі!

— Я оце казав дону Лотаріо, що одного чудового дня ви спіткаєте тут якогось нового духа.

— Не розумію.

— Що тут розуміти? Уяви собі, що якогось дня капітан республіканець розохотиться, зляже на котрусь Норберту з оцих ось, і за дев'ять днів — у духів це хутко! — матимете ще одну картонну машкару в лахах.

— Ти жахливий, Антоніо! У тебе одне на думці! То де ми вечеряємо?

— У барі «Аргентіна». Я умовився з студентами й дівчатами.

— Ходімте ж, бо я вже зголоднів!

Зійшовши сходами, Пліній зазирнув до придверницької — жінка була на місці. Він спитав її, чи не навідувався хто сьогодні до помешкання сестер Пелаес.

— Не знаю, пане Пліній. Мене не було цілий день, бо мала одну дуже нагальну справу.

Потайник з коштовностями

Відразу по каві Пліній і дон Лотаріо, пославшись на втому, розпрощалися з Фараоном і веселим товариством, котре мало вже більш-менш визначені подальші плани на вечір. Друзі вийшли з бару і невдовзі знову були в помешканні Рудих сестер.

— Ну, розповідай! — нетерпеливився дон Лотаріо. — Мені й шматок у горло не ліз, така мене бере цікавість.

— Але вам доведеться трохи зачекати, бо мене бере ще більша цікавість. Я хочу переконатися, чи не підвело мене сьогодні чуття в кімнаті духів. Як тільки пересвідчусь, тоді все розкажу.

Вони зайшли в опочивальню сестер. Пліній дістав в'язку ключів з комода, відчинив кімнату з манекенами і якнайобережніше відчепив ланцюжок од годинника в кишені камізельки двійника дона Норберто. У кабінеті він поклав ланцюжок на стіл. Дон Лотаріо зачудовано спостерігав за його діями.

— Доне Лотаріо, якщо ваша ласка, підніміть трохи отой портрет.

— Підняти? А він не впаде?

— Не бійтесь! Отак! Ще трошки…

Пліній опустив прутики, і портрет прибрав описаної вже вище форми капкана.

— Ти ба, яка хитра штука!

Пліній узяв носовичком ключ, встромив його у шпарину й повернув. Замок відкрився напрочуд легко. Перш ніж оглянути потайник, він усміхнувся до дона Лотаріо.

— Побачимо, що тут ховають Руді сестри!

Спочатку під руку йому трапилось кілька чекових книжок. Перевірив, чи підписані. Кожна була на котрусь із сестер. Далі великий конверт з акціями різних компаній. Оббите блакитним оксамитом пуделко з перснями, браслетами, золотими монетами й годинниками. Таке багатство приголомшило Плінія. Потім — течки зі страховими полісами, облігації, духівниці предків і паки листів, перев'язані шовковими стрічками.

— Що там є, Мануелю?

— Спитай краще, чого тут нема.

— Сподіваюсь, ти мені поясниш.

Ще раз оглянувши потайник і зазирнувши в усі його куточки, Пліній поклав усе на місце, взявши носовичком ключ, замкнув металевий ящик і опустив портрет. Але ключ від потайника не поніс у кімнату духів, а поклав у комодову шухляду, загорнувши в хустинку.

Жваво обговорюючи новини, що їх Пліній переповів ветеринарові, він неквапливою ходою, немов прогулювались Ярмарковою вулицею Томельйосо, попрямував до готелю.

Наступного дня о десятій ранку прибув поліційний експерт, котрий, заживши всіх осторог, довго ворожив над замком і самим потайником, знімаючи відбитки пальців.

Пліній і дон Лотаріо, видзвонивши всіх намічених осіб, змогли домовитись про загальне зібрання лише на другий день ополудні. Причиною такої загайки став Новільйо — службовець і майстровий заразом, котрий, згідно зі словами його секретарки — тієї, од в'язальної машини, — подався до міста розносити виконані замовлення, і знайти його можна було хіба що з пів на восьму у кав'ярні «Насіональ», куди він звичайно заникує у цей час.

Коли фахівець з дактилоскопії, скінчивши роботу, пішов, Пліній і дон Лотаріо повернулися до потайника й заходилися ще раз перебирати папери та листи. їхню увагу привернув один незвично теплий лист дона Норберто до дружини з Рима, датований 1931 роком. Певне, то була перша й остання закордонна подорож пана нотаря, котру він описував з непідробним захватом. Раз у раз він умлівав над дивовижами, які споглядали його очі, доточував коротенькі італійські фрази й найніжніші слова для своїх маленьких рудоволосок.

Пліній уявив собі, як довгими вечорами Руді сестри читають і перечитують без кінця-краю ті листи. Був тут і стосик листів од республіканця Пучадеса, нареченого Марії. Побіжно переглянули їх. В одному з листів він писав: «Я уявляю, як ти сидиш у театрі поруч мене й стиха зітхаєш, світло від рампи падає на твоє чоло, а твоя біла рука лежить в моїй». В іншому листі: «Переконання твого батька і йому подібних — я їх шаную, ясна річ, — полягають у доконечності збереження існуючого стану речей,