Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська 📚 - Українською

Олександр Степанович Дерманський - Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська

1 229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська" автора Олександр Степанович Дерманський. Жанр книги: Книги для дітей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 25
Перейти на сторінку:
він натрапив на цуценя, що, мабуть, відбилося від мами, як з’явились якісь туристи з рюкзаками й зіпсували всі його пацючі плани. А плани в Шнурка (так щура скорочено називали його знайомі) були наполеонівські.

Шнуркогриз уже майже бачив, як він притягне за вухо до зграї таких, як він, кровожерних злодюг ласу здобич — солоденького цуцика. О, тоді його заповажають його дружки! Тоді зрозуміють, що незаслужено залишали йому догризати самі недоїдки, не примушуватимуть більше порпатися у найсмердючіших сміттєвих бачках, ні! Його заповажають, може, навіть боятимуться! Так, це було рожевою мрією огидного нишпорки — щоб його всі боялися, тремтіли від самого його погляду… Адже Шнуркогриз знав: усі його друзяки — нікчемні боягузи. Знав, бо й сам був таким.

Але найзаповітнішим бажанням пацюка було стати вожаком їхньої зграї. Вже від минулого понеділка, відколи старого Гнилозуба причавило ящиком з бананами на Лук’янівському ринку, щуряча ватага не мала заводія. Омріяне багатьма місце було вільним.



— Ну, нічого… заждіть… — лиховісно шамкотів Шнуркогриз, — зараз я приведу собі підмогу. Це буде навіть краще: у нас буде не якийсь один сопливий цуцик, а ціле меню. Ото бенкет сьогодні влаштуємо. Ніхто ще не знаходив стільки здобичі…

— Я нікого не бачив, — сказав Онисько. — Може, тобі, Кузю, привиділось?

— Може, — відповів Кузя і про всяк випадок міцніше притиснув до себе скрипку, — я не впевнений.

— Швидше б уже знайшлася Боникова мама, — мовила Одарочка, — бо скоро звечоріє. Нам же потрібно до машини встигнути.

— А якщо мама не прийде по мене? — захвилювався Боня.

— Доведеться взяти тебе з собою, — відповів Онисько, — в гості до моєї бабусі.

— Не дрейфуй, малий, на вантажівці покатаєшся, а в лісі картоплі напечемо у вогнищі, — заспокоював песика Джек.

— Ніхто ні на чому кататися не буде, — відрізала Евридіка. — Ви про його маму подумали? Вона ж із глузду з’їде без малого. І взагалі — зараз вона знайдеться: мами своїх діток на зупинках просто так не забувають.

І справді: тієї ж миті під’їхав тролейбус, двері його відчинилися, і на землю зіскочила Бонина мама. Вона одразу кинулася до сина.

— Бонику! Синку! Як ти мене налякав!

— А мене тітонька жабка коржиком пригостила, — похвалився малий, в той час, як мама обціловувала його з морди до хвоста.

Схвильована мама тільки-но побачила всю компанію.

— Дякую, дякую вам, що доглянули мого розбишаку. Він такий неуважний. Як я напереживалася!

— Та нічого, — ніяково кинув Онисько, — з ким не буває.

— Наш тролейбус, — заметушилася мама Боника, — спасибі вам за все.

Одарочка ще встигла тицьнути малюкові декілька коржиків, і він разом з мамою зник за дверима тролейбуса.

— Що ж, і нам пора, — сказав Онисько, — бо ще, чого доброго, доведеться ночувати в місті. Слід повертатися на Виставку.

Усі, хто чим міг, помахали навздогін тролейбусу, що віддалявся, і вирушили назад до Черешні.

Розділ XII,
у якому Онисько й друзі потрапляють в оточення, пацюки безсовісно з'їдають усі коржики, а Кузя вчиняє подвиг

Онисько та його друзі простували навпрошки великою квітковою клумбою. В місті сутеніло.

— Мерщій, — підганяв усіх Онисько, — бо доведеться тут заночувати.

— Що ти, — кинула Евридіка, — Черешня хвилюватиметься.

— Справді, давайте додамо у швидкості, — погодився Джек.

— Тоді беріть мене на плечі, — почав канючити Кузя, — я за вами й так ледве встигаю.

— Залазь у рюкзак, — зупинившись запропонував Онисько.

Кузя охоче погодився і вже за мить сидів у кишеньці його рюкзака. Відтак усі рушили далі.

Не встигли друзі й оком змигнути, як почули чийсь гугнявий голос:

— Стояти! Боятися!

Прямо перед компанією Ониська наче з-під землі виринув огидний пацюк. Друзі завмерли від несподіванки.



— Ну що, — хижо вишкірився Шнуркогриз (певно, ви вже здогадалися, що це був саме він), — попалися, селюки!

— Чого тобі від нас треба? — виступила наперед Евридіка.

— Їсточки хочу, — почав кривлятися пацюк.

— Одарочко, дай йому коржика, і закінчимо з цим. Нам ніколи, — звернувся до жабки Онисько.

— Не так швидко! — вереснув Шнуркогриз. — Я ще маю навчити вас правил гарної поведінки у місті.

— Про що ти торочиш, голубе? — втрутилася в розмову Одарочка. — Ти — навчити?..

— Хіба вам не казали ваші мами, що не слід привласнювати чужу здобич, бо й самі можете стати нею? — єхидно мовив пацюк.

— Не мороч нам голови! Яка здобич?

— А отого шмаркача малого та вухатого хто в мене з-під самого носа вихопив? Дід Пихто?

— То це ти про Боню кажеш! — не втримався Джек. — Ану, йди собі своєю дорогою, доки ми тобі не…

Але тут із-за навколишніх квітів, скрививши писки у зловісних осміхах, виповзли інші представники щурячого кодла. Їх було так багато, що навіть наші герої не наважилися на бійку. Онисько, Джек, Евридіка, Одарочка та Кузя стояли оточені підступними й голодними хижаками на клумбі з прекрасними квітами посеред незнайомого великого міста. Щоправда, Кузю не помітили, бо він вчасно пірнув до рятівної кишені рюкзака разом зі своєю нерозлучною скрипочкою та смичком.



— Що ж, доведеться вам бути замість того Боника-моника, — насмішкувато сказав Шнуркогриз. — Ви

1 ... 20 21 22 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська"