Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

Дрюків стан був незвичайний, можна сказати, навіть унікальний. Торік під час облоги Фаул-Менору командувач Корч вистрелив у нього сильним снодійним засобом. На біду, транквілізатор вступив у бурхливу реакцію із забороненими збудливими речовинами, якими бавився Дрюк, що тоді виконував обов’язки командувача. Після того випадку голова екс-майора вся розпухла і вкрилась ґулями, немовби її залили розтопленою смолою, а очі запливли, стали вузенькими щілинками. Спотворений, ще й усунутий з високого поста — біда йде і другу за собою веде.

— Може, ти б порозтинав ці болячки? Гидко дивитися.

Часом Опал Кобой забувала, з ким розмовляє. Глодів Дрюк не вважав себе за пересічного штатного служаку. Він спокійнісінько добув виготовленого на замовлення бластера системи «зух» і двічі пальнув у бильце її крісла. Воно закрутилось-завертілось і, перелетівши через усю кімнату, гупнулось об стіну, викинувши Опал на купу жорстких дисків.

Розжалуваний поліціянт-ельф нахилився й схопив Опал за гостре підборіддя.

— Тобі ліпше змиритися з моєю зовнішністю, люба Опал. Бо незабаром це обличчя з’явиться на всіх екранах планети — і підземних, і надземних!

Крихітна піксі зціпила кулачки. Вона-бо не звикла до такого непослуху, не кажучи вже про пряме насильство. Але в такі моменти Опал бачила в Дрюкових очах безум. Наркотики не лише поглинули його чарівну силу і спотворили зовнішність, а й позбавили здорового глузду.

Та раптом він знову став самим собою, галантно допоміг їй підвестися, от ніби нічого й не сталось.

— А тепер, моя люба, доповідай далі. Б’ва Кел жадає крові.

Опал розгладила перед свого комбінезону — трохи пом’явся.

— Капітан Куць супроводжує людину — Артеміса Фаула — до шахти Е37.

— Фаул тут? — вражено вигукнув Дрюк. — Ну звісно ж, я й сам мав би здогадатись, що відразу саме на нього впаде підозра. Все складається просто ідеально! Наш людський раб Каррере подбає про нього. Я постійно тримаю його під дією моїх гіпнотичних чарів. Що-що, а здатність чарувати у мене ще лишилася.

Кобой підмалювала губки криваво-червоною помадою.

— Якщо Каррере потрапить їм до рук, у нас можуть виникнути серйозні проблеми.

— Не хвилюйся, — запевнив її Дрюк. — Мсьє Каррере так часто зазнавав дії моїх чарів, що його пам’ять чиста, мов відформатований диск. Він нічого не зможе розповісти, навіть якщо захоче. А коли він зробить за нас усю брудну роботу, французька поліція замкне його в затишній, оббитій повстю камері.

Опал захихотіла. Як на ельфа, що ніколи не усміхався, Дрюк мав шикарне чуття гумору.

Несподівані союзники підійшли до гоблінського шатла. Холлі не дуже була задоволена поставленим перед нею завданням. По-перше, їй звеліли співпрацювати з найбільшим ворогом Чарівного Народу, тобто з Артемісом Фаулом. А по-друге, гоблінський шатл був склепаний абияк і тримався купи винятково на соплях та молитвах.

Холлі начепила пристрій зв’язку на одне гостреньке вушко.

— Агов, О’Гире, ти мене чуєш?

— Чую, капітане.

— Нагадай мені ще раз, чому я лечу в цій старій стукалці.

Пілоти Корпусу називали «стукалками» всі старі ненадійні шатли за їх нездоланне прагнення повсякчас битися об стіни шахти.

— Чому, кажеш? А тому, що гобліни її зібрали безпосередньо на стартовому майданчику, а всі три старі пандуси, по яких можна було втягнути в шахту інший шатл, демонтовано ще хтозна-коли. Поновити устаткування — на це у нас пішло б кілька днів, не менше. Тож, хоч-не-хоч, доведеться тобі задовольнитися цим гоблінським барахлом.

Холлі прищебнулася до зручного крісла пілота. Важелі управління мов самі собою стрибнули їй до рук. На якусь мить до капітана Куць знову повернувся добрий гумор. У Поліційній академії вона вважалася асом, була найкращим пілотом на курсі. Коли Холлі складала іспит з керування літальними засобами, командир льотного підрозділу Віняя записала в її заліковій книжці, що «кадет Куць спроможна провести шатл у щілину між вашими зубами». Це був комплімент з іронічним натяком на конкретний випадок. Під час свого першого тренувального польоту Холлі втратила управління й зробила вимушену посадку лиш за два метри від Віняїного носа.

Тож Холлі побула щасливою протягом цілих п’яти секунд. А тоді згадала, яких везе пасажирів.

— Капітане Куць! — звернувся до неї Артеміс, умощуючись у кріслі другого пілота. — А чи не могли б ви мені сказати, на якій відстані від Мурманська розташований ваш російський термінал?

— Цивільні, ану не заступайте за жовту лінію! — замість відповіді гаркнула Холлі.

Але Артеміс не здавався.

— Ця інформація вкрай важлива для мене. Я ж розробляю план рятувальної експедиції.

— У цій ситуації стільки іронії, що вистачило б на цілу поему, — невесело посміхнулася Холлі. — Викрадач шукає допомоги у викраденої.

Артеміс потер скроні.

— Так, Холлі, я — злочинець, — визнав він. — Злочини — це те, що виходить у мене найкраще. Одначе, коли я вас викрадав, то думав тільки про викуп. У моїх планах не було жодного зазіхання на ваше життя.

— Та невже? Якщо не враховувати біобомб і тролів? — в’їдливо уточнила ельфиня.

— Що правда, то правда, — згодився хлопець. — Життя часто вносить поправки до планів, які ми складаємо на папері. — На якусь мить він замовк, видаляючи уявний бруд з-під своїх бездоганно доглянутих нігтів. — Однак відтоді я подорослішав, капітане. І йдеться тут про мого батька. Мені, перш ніж зіткнутися з мафією, необхідно зібрати якомога більше інформації.