Марина Кічка - Вона

— А як ви хочете щоб я вас представив? — зацікавлено спитав Тарас.

— Ніяк, — Марі зрозуміла, що ляпнула дурницю. Адже такі розмови ні до чого хорошого б не призвели. Просто Тарас її так розвеселив своєю пропозицією з одягом, що вона на мить забула хто вона, і ймовірно уявила, що вона просто дівчина, яка їде в машині з красивим, цікавим хлопцем.

— Мені потрібно щоб якомога менше людей знали про мене, — розсердившись на себе промовила Марі, адже чудово розуміла, який вигляд це має з боку. Сама ж почала, і сама ж зіскочила з теми, ніби сама не знає чого від нього хоче.

— Так, звичайно, я це знаю, — миттєво Тарас став серйозним.

Обидвоє вже пошкодували про розмову яка не відбулась, адже з кожним днем залишатись чужими людьми одне одному ставало все тяжче. Адже часті зустрічі, спільні розмови. Марі з кожним днем все тепліше посміхалась Тарасу, йому так здавалось. А Тарас все довше не міг відірвати погляду від Марі.

Вони відвернулись одне від одного. Обидвоє дивились у вікно, а подумки линули у світ, у якому все було б по—іншому. Марі найбільше дратувало в собі те, що тепер вона все частіше замислювалась, що було б як би вона була нормальною дівчиною. Як би вона тепер жила? У її голові часто виникають картинки з іншого життя, де вона живе як нормальна, і в неї є кохана людина, вірні друзі, сім’я…

Марі сиділа на задньому сидінні поруч із Тарасом, вони мовчки вдивлялись у дорогу, дерева, які швидко змінювались, в захід сонця. Марі не хотіла знати, що зараз відчуває Тарас, тому намагалась повністю відгородитись від нього. Тому за решту дороги жодного разу не глянула в його бік. Вона намагалась думати лише про майбутню справу: демонів, роботу, яку потрібно виконати. Намагалась відновити свої орієнтири. Адже вірогідніше за все, ще трохи, і вона заблукає, зійде зі своєї життєвої дороги, розгубить власні думки і почуття.

Ще ніколи дорога не була така нудна. Анна, що сиділа на передньому сидінні, перебувала в тому ж стані, що й подруга. Марі вже й не пригадала б, як звати того хлопця, що вів машину, він усе намагався їх розвеселити. Але йому це вдавалось вкарай погано. Він, напевно, вже пошкодував, що погодився на цю подорож. Марі постійно дивилась то на дорогу, але від цього їй ставало ще тривожніше, то переводила погляд на Андрія, що сидів поруч. Він дійсно заспокоював її, не промовляючи ні слова. Але ж НЕ МОГЛА ВОНА ВСЮ ДОРОГУ ШУКАТИ РОЗРАДИ В АНДРІЄВІ. Вона це чудово розуміла, щоразу відводила погляд, та панічний страх повертався так швидко і так її охоплював, що вона мусила знову поглядати на друга. Час від часу вони позирали на передні сидіння. Анна дійсно була не в найкращому дусі, тому водія помітно нервувала її байдужість. Мовчанка в машині набувала серйозних масштабів, але в друзів було одне в голові, і про це вони не могли зараз говорити. Залицяльник Анни увімкнув музику ще голосніше, так і провели вони час в дорозі.

Приїхавши на стрільбище, Марі полегшено зітхнула, адже людей майже не було, та й дорога виявилась такою довгою, що вона з великим задоволенням вивільнилась із того закритого простору, в якому їм із Тарасом було явно тісно удвох. До них підійшов інструктор. І вже відразу Марі зрозуміла, що все пройде не так гладко, як вона того хотіла. Адже вона вже трохи розбиралась у людях, тому самовдоволений вираз обличчя інструктора відразу викликав у Марі недовіру. Але з іншого боку вони ж не дружити сюди приїхали. Вона швидко потренується, заспокоїть Тараса, і вони поїдуть звідси.

— Доброго дня, Тарасе, — інструктор посміхнувся і перевів погляд на Марі, яка мала ще декілька незагоєних подряпин.

— Доброго дня, Сергію, — потиснувши руку інструктору, Тарас обернувся до Марі, бо помітив, що Сергій з досить відвертою цікавістю дивився на неї.

Марі посміхнулась. Вона відчула, що в душі Тараса промайнули нотки ревнощів. Було видно, що нічого не змінилось, але Марі на мить забула про те, щоб навмисне блокувати почуття Тараса. І вона знову його відчувала. Сергій повернувся і повів їх на майданчик, де постійно займався Тарас. Тарас же, повертаючись за Сергієм, зачекав на Марі і, ледь доторкнувшись її ліктя, пішов поруч з нею. Марі це відчула, проте ніяк не відреагувала. Це було б зайвим. Тарас принаймні в такий спосіб намагався бути з Марі поруч. Жодних слів, жодних поглядів, — просто дотик, який говорить: «Я тут, я поруч», — і все…, що ще потрібно? Марі подумала, що якось дивно в людей буває: одні знають одне одного роками і ведуть себе так, ніби чужі, а інші знають одне одного лічені дні, і він вже веде себе так, ніби Марі з ним усе життя.

Зайшовши в тир, Сергій подав їм навушники. І, передаючи їх Марі, він посміхнувся і поглянув їй просто в очі. Марі помітила спробу Сергія привернути до себе увагу, та водночас відчувала це з його боку. Але для Марі це виявилось настільки не цікавим, що її майже не бентежило, наскільки зверхній вигляд вона мала на той момент, отак нехтуючи увагою Сергія.

— Дякую, — холодно промовила Марі.

— Може почнемо вже? — якось роздратовано запитав Тарас.

— Так, так))), — швидко відвівши погляд від Марі промовив Сергій.

Сергій показав Марі як заряджається пістолет, як зводиться запобіжник і як потрібно прицілюватись. Марі стояла і уважно за всім спостерігала. Вона повністю занурилась у процес. Марі завжди любила вчитися новому, і це не було винятком. Вона розуміла, що ці вміння обов’язково їй ще згодяться. Тому вона прагнула вловити кожен рух Сергія. Жодної дрібної деталі не випустити з очей, відразу все закарбувати у своїй пам’яті. І водночас вона зовсім не звертала уваги на часті погляди Сергія. Тарас же дивився зовсім не на пістолет. Він був переконаний, що Марі за будь-яких обставин матиме неймовірно гарний вигляд. Таке вже було красиве в неї обличчя. Що навіть ті декілька подряпин, що залишились на її обличчі геть його не псували.