Колектив авторів - Відлуння любові: чоловіки

щось стримувало мене сьогодні й упродовж наступних днів. Я злилася сама на себе і вже не шукала нових любовних пригод. Всі мої думки крутилися навколо цього чоловіка. 7

Якби я вам розповів, про що мій роман, ви би, звичайно, розсміялись або й сказали вголос, не соромлячись: «Дурнуватий якийсь!».

Говорити наперед про ще ненаписаний роман — поганий тон. Якщо я навіть не знаю, чим він закінчиться і чи закінчиться взагалі, то що взяти з читача, якому я повідомлю про це?

Взагалі, як на мене, письменник повинен писати для себе, а не для людей. Як тільки він орієнтується на певну групу читачів, то саме вони можуть забезпечити йому успіх, придбавши ту чи іншу книгу улюбленого автора. Але це успіх дрібний, тактичний, який тішить власне самолюбство. Якщо вас вдовольняє ще й власний автор на своїй книжці, подарованій читачу, — то сьоме небо знаходиться явно не там.

Мій роман, я відчував, мав бути зовсім іншим. І чим більше я занурювався в себе і писав про це, пізнаючи, без перебільшення, таїни своєї душі, тим більш панорамним і глибинним видавався мені мій твір.

8

Коли я зрозуміла, що завагітніла, то готова була себе вбити. Ні, звичайно, я висловлююсь фігурально, але тоді переважала злість. Мої плани відвідати той будиночок біля колії летіли шкереберть.

Чоловік тут був ні до чого, і все пояснив моєю вагітністю. А я й справді потрохи ставала мегерою і дивувалась, як він ще мене терпить. Втім, розум і серце підказували мені, що все внутрішнє і зовнішнє слід сконцентрувати на дитині.

А потім у голову мені прийшла фантастична думка, що ця дитина — від того чоловіка, обличчя якого я не бачила. Я розуміла, що, звісно, цього не могло бути, бо ми не займалися з ним коханням.

Я упіймала себе на думці, що чи не вперше кажу про зайняття коханням, а не сексом, і зрозуміла, що, мабуть, хотіла би мати дитину від того чоловіка, який живе в будинку біля колії. Звісно, це було нездійсненним, але мрія, як і маячня, вмирає останньою. Тепер мрія і маячня стали посестрами.

9

Коли я не думав про той космічний запах неземної жінки з розкішними грудьми і стрункими ногами, він мирно жив у моєму мозку, рухав моєю рукою, що виводила словесні кульбіти на білому папері. Але коли я згадував про нього, усвідомлюючи, що рано чи пізно він може вивітритись, той справді почав випаровуватись у моїй уяві.

У житті ми не помічаємо звичних і звичайних речей: що дихаємо повітрям, кліпаємо повіками… Лише коли задумуємося над цим, розуміємо, що все відбувається саме так. Єдине, чого я боявся, що цей запах перестане переслідувати мене, а тоді згасне мій творчий запал.

Інтуїція підказувала мені, що в житті незнайомки відбуваються зміни, які не підуть мені на користь. І чим більше я думав про свій роман, тим глибше грузнув у словах і реченнях, які вже не лилися так вільно, як раніше. Як тільки я думав про кохання до цієї жінки, все поверталося. Але кохання не буває штучним, і все так довго тривати не може.

10

Мої думки про чоловіка з будинку біля колії були чистими і безхмарними. Дитятко в моєму лоні існувало саме по собі, а той чоловік — ніби в паралельному світі. Я би вже нізащо не зруйнувала ідилію і ніколи би не пішла до того будинку біля колії. А тим більше ніколи би не займалася там сексом.

Я навіть ніколи не задумувалася, чи займається мій чоловік сексом з іншими жінками, хоча тепер підстав для цього було більше, ніж треба. Для мене мій чоловік перестав існувати після того, як я відчула в своєму лоні дитятко. Виходить, що він зробив свою справу і міг бути вільним.

Цей чоловік з будинку біля колії вже не займав стільки місця в розмаїтті моїх думок. Я просто знала, що він існує, що він, можливо, плід моєї фантазії й еротичних захцянок, але цього мені було досить. Він був моїм, навіть якщо про це не здогадувався. Ми це знали з моїм дитятком, і нам не потрібно було слів, бо істина завжди безсловесна.

11

Все, що колись починається, так само рано чи пізно закінчується.

Моє натхнення вичерпалося, ніби його ніколи зовсім не було. Звісно, можна було сказати, що далася взнаки виснаженість, адже я спав усього декілька годин на добу, а вночі працював, немов скажений. Але ж я знав, що Муза просто покинула мене. Мабуть, у цьому житті в неї були більш важливі завдання, ніж няньчити мене.

Я вже звик до нічних потрясінь будинку. І хоча сон по ночах важко повертався до мене, я міг, думаючи про щось своє, навіть не почути, що по колії гуркоче поїзд.

У написанні роману я просунувся далеко вперед, подолав не одну вершину, але до завершення все ж було ще дуже далеко. Можливо, мені би вистачило ще одного подібного періоду творчого натхнення, але я вже сумнівався, що він узагалі може настати.

Неземна жінка з космічним запахом, розкішними грудьми і стрункими ногами, здавалося, назавжди покинула мене, і навряд чи вдасться колись її розшукати.

12

Новина про те, що найкраща моя подруга стала коханкою мого чоловіка, здається, зовсім не вразила мене, ніби я все життя готувалася до цієї події й проблема полягала лише в тому, коли це настане.

Мені стало лише трішки боляче, бо я жила у зовсім іншому світі — паралельному чи віртуальному, назвіть його як хочете. Я чекала дитинку, в мене був чоловік моєї мрії, він жив у будинку біля колії, — а все решта видавалося дріб’язковим.

Вчинок подруги і чоловіка підштовхнув мене до думки, що все-таки слід відвідати